ПАМЯТ’І ГЕРОЯ ВАСИЛЯ ЛЯШКА
В нашій пам’яті і в наших серцях живуть Герої, які загинули і рік тому, і два, і три та більше років. Живуть вони, живуть їх подвиги, їх відданість Вітчизні, їх готовність на самопожертву в ім’я України, в ім’я своєї сім’ї, рідних людей.
Василь Ляшко загинув два роки тому, але так саме біль на серці, сльози на очах…
Василь Іванович Ляшко народився 7 вересня 1977 року в селі Мізяківські Хутори Вінницького району. Закінчив загальноосвітню школу. Потім закінчив школу прапорщиків. Служив в військових частинах в Бохониках, в Бару. Тут же, в Бару, познайомився зі своєю цивільною дружиною Альоною. Почали жити разом. В 2015 році в них народився синочок Даня. На початок повномасштабного вторгнення у Василя якраз закінчився контракт. Та вже з першого дня війни добровільно пішов в місцеву самооборону. З 8 березня 2022 року був зарахований до складу 110-ї окремої механізованої бригади територіальної оборони в Запоріжжі. А вже в кінці березня був зі своєю частиною направлений під Авдіївку Донецької області на оборону наших рубежів. Він був командиром розвід відділення. Їх бойові позиції були на відстані буквально 250 метрів від ворожих окопів. Це був ще початок війни. У наших бійців не вистачало озброєння. Були проблеми із постачанням їжі, води, БК.
Згодом Василя призначили командиром опорного пункту. В його підпорядкуванні було 45 бійців. У бою завжди був попереду, не ховався за чиїмось спинами. Бої були дуже важкими, кровопролитними. На очах гинули побратими, Але наші воїни не відступали, тримали з усіх сил оборону. Чудеса хоробрості показував командир Василь Ляшко.
Але сталося страшне і непоправне. 28 липня 2022 року в надзвичайно жорстокому бою під Авдіївкою прапорщик Василь Іванович Ляшко загинув. Загинув смертю хоробрих. Він був дуже сміливий, відважний воїн, як командир, завжди стояв попереду своїх бійців, не боявся йти в саме пекло бою.
Він воював порівняно недовго, але залишив по собі помітний слід. Не вагаючись віддав своє життя за Батьківщину, за своїх рідних, за усіх нас.
А він дуже любив життя, любив людей, охоче йшов всім на допомогу. Був щедрий, щирий, добрий, роботящий. Любив поратись по домашньому господарству, рибалити, збирати гриби. Дорожив сім’єю, обожнював свого синочка Даню.
Коли на похоронах мама сказала Дані: «Твій тато Герой!”. Даня заплакав і сказав: «Я не хочу Героя, я хочу тата». Але тато тепер житиме тільки в пам’яті сина та рідних, пам’яті близьких та друзів, пам’яті усіх нас.
Василь декілька років проживав із сім’єю в с. Мигалівці Барської громади. Похованй на своїй малій Батьківщині в Мізяківських Хуторах.
Ми вдячні Василю Івановичу Ляшку за його великий безсмертний подвиг!
Спочивай з миром, наш відважний Воїне!
Вічна шана і слава Герою!