Уявіть собі: онлайн-курс з письменництва, який “викладає” цифровий аватар давно померлого британського романіста. Звучить футуристично, чи не так? Але чи дійсно ми хочемо вчитися у цифрового протезу, створеного штучним інтелектом? Ця тема викликає багато запитань, які варто обговорити. Штучний інтелект (ШІ) стрімко розвивається, проникаючи в різні сфери нашого життя, включаючи освіту та мистецтво. Використання ШІ для відтворення особистостей минулого відкриває як захопливі, так і тривожні перспективи. З одного боку, це може здатися чудовим способом отримати доступ до знань і досвіду видатних письменників. Ми можемо “почути” їхні поради, отримати зворотний зв’язок щодо наших творів і навіть “поспілкуватися” з ними про літературу. Однак, з іншого боку, виникає питання автентичності. Наскільки точно ШІ може відтворити мислення та стиль реальної людини? Чи не спотворює він її спадок? Чи не стає це просто грою в імітацію, позбавленою справжньої глибини та розуміння? Крім того, постає етичне питання: чи маємо ми право використовувати образи померлих людей для власних цілей, навіть якщо це робиться з благими намірами? Чи не порушуємо ми їхню пам’ять, перетворюючи їх на цифрових маріонеток? У світі, де технології стають все більш досконалими, нам необхідно критично оцінювати їхній вплив на наше життя. Освіта та мистецтво – це сфери, де особливо важливо зберегти людський фактор, емоції та оригінальність. Хоча ШІ може бути корисним інструментом, він не повинен замінювати справжній досвід, спілкування та взаємодію між людьми. Перш ніж записуватися на онлайн-курс, де “викладає” цифровий аватар класика, варто добре подумати про те, що ми насправді шукаємо: знання чи імітацію? Натхнення чи просто розвагу? І чи готові ми відмовитися від автентичності на користь технологічного прогресу? Це питання залишаються відкритими, і відповіді на них, безсумнівно, будуть формувати наше майбутнє.