У травні 1989 року Анна Вінтур зробила те, що стало її візитівкою на посаді головної редакторки американського Vogue – вона розмістила на обкладинці поп-зірку.

Всього за рік на чолі видання, Вінтур вже зарекомендувала себе як редакторка, яка інстинктивно відчувала дух часу. Вона першою розмістила модель у джинсах на обкладинці Vogue, а тепер – Мадонну.

“Якщо це було сміливо – зробити джинси для листопада 1988 року, то, думаю, ще сміливіше було з її боку зробити Мадонну,” — говорить Емі Оделл, авторка біографії Анни.

Для Маріан Квей, стилістки та авторки Vogue, цей крок свідчить про здатність Вінтур робити Vogue “актуальним для нашого часу, сучасним, доступним”.

“Раніше тільки жінки, які могли дозволити собі кутюр, цікавилися тим, що говорить Vogue,” — каже вона. “Але Вінтур усвідомила необхідність звернутися до молоді, яка слухає Мадонну.”.

Зараз, майже 40 років потому, Вінтур готується повісити свої Manolo Blahnik, так би мовити – хоча вона більше не буде головною редакторкою, вона залишиться на посаді глобальної директорки з редакційного контенту. Поряд з нею сяде її наступниця, 39-річна Хлоя Мелль, яка стає керівницею редакційного контенту.

Хоча дехто вважає її подальшу присутність ознакою небажання поступитися повним контролем, можна також розглядати це як визнання її незрівнянного місця в індустрії моди та страх, що якби вона пішла зовсім, цей друкований журнал – вже реліквія для декого – втратить свій залишковий вплив.

Колись модні журнали, такі як Vogue, домінували в індустрії. Їм не доводилося боротися за увагу так сильно, як просто диктувати згори, що є «шиком», а що ні.

Чи досі ви бачите – чи коли-небудь бачили – Vogue як арбітра доброго смаку, чи відображення нашого часу, залежить від того, кого ви запитаєте.

“Я думаю, він більш актуальний, ніж люди хочуть визнати, чесно кажучи,” — говорить Оделл.

Для Аньї Ароновскі Кронберг, засновниці та головної редакторки академічного видання про моду Vestoj, це менш так. Коли вона була підлітком у Швеції, “Vogue уособлював світ навколо, щось гламурне та відмінне, і широкі горизонти, до яких я прагнула”.

Але вона перестала його читати 25 років тому.

Сьогодні друковані журнали борються за виживання у все більш переповненому, швидкоплинному ландшафті – щомісячна публікація втрачає багато актуальності у світі, який змінюється щохвилини.

“Немає такого журналу, який був би актуальним так, як Vogue міг бути актуальним у 80-х,” — каже Кронберг.

“Сьогодні існує так багато інших засобів для культури,” — додає вона, як TikTok та Instagram.

Все це буде враховувати Мелль, коли вона братиметься до роботи керівниці редакційного контенту. За повідомленнями, вона планує випускати журнали рідше, зосереджуючись на темах або культурних подіях, а не на місяцях. Вона каже, що хоче зробити акцент на ідеї Vogue у друкованому вигляді як на щось, що можна колекціонувати та плекати.

Один із способів, яким Вінтур зберегла Vogue у центрі уваги, — це розширення кола людей, яких вона запрошувала на обкладинку.

Від дебюту Мадонни Вінтур розміщувала на обкладинці представників королівських родин, політиків, поп-зірок, письменників та гімнастів.

“Вона безумовно поєднала моду та розваги як головна редакторка Vogue,” — говорить Оделл.

Це не завжди сприймалося добре. Коли Вінтур розмістила Каньє Веста та Кім Кардаш’ян на обкладинці у 2014 році, “це викликало стільки суперечок”, — каже Квей.

“Ніхто не хотів її одягати, тому що вона була зіркою реаліті-шоу.”.

З огляду на майже міфічну позицію, яку зайняли Кардаш’ян, обкладинка відображала неперевершене вміння Вінтур передбачати культуру – а можливо, і формувати її.

Але чи залишиться Вінтур правильною людиною на чолі, і чи зможе журнал витримати зростаючий фінансовий тиск, ще належить побачити.

Це набагато більш корпоративний світ, ніж був раніше.

Її рішення висвітлити Лорен Санчес, нинішню дружину Джеффа Безоса, також викликало звинувачення в тому, що журнал “продався”. Дехто розцінив це як прославлення багатства та розкоші, а не стилю. Цікаво, що саме Мелль, за повідомленнями, організувала історію про весілля впливової пари та була відправлена її написати.

Ванесса Фрідман, головна модний критик The New York Times, зазначила у своїй нещодавній статті, що “хоча елітні весілля є візитівкою Vogue, вони майже ніколи не потрапляли на його обкладинку, і пані Санчес Безос, здавалося, не мала ні знаменитості, ні модельної кваліфікації, які зазвичай заслуговували на обкладинку”. Присутність пари на інавгурації Дональда Трампа також викликала критику з боку деяких – і сприяла негативній реакції на обкладинку, особливо в соціальних мережах.

Анна Вінтур, яка в минулому підтримувала кандидатів від Демократичної партії, протягом багатьох років представляла на обкладинці Хілларі Клінтон, Мішель Обаму, Джилл Байден, а останнім часом – Камалу Гарріс. Цікаво, що питання, чи запросить вона Меланію Трамп на обкладинку, було предметом багатьох дискусій – і залишається таким, навіть коли Мелль бере на себе цю роль.

Але Vogue, безсумнівно, може витримати більше такої критики, ніж більшість, завдяки своїй легендарній історії. Як розповідає Лорен Шерман, модний журналіст, яка першою повідомила про призначення Мелль: “Бренд Vogue стоїть окремо, і це один з найважливіших модних брендів у світі”.

Велика частина авторитету Vogue у світі пов’язана з власним авторитетом Анни Вінтур – загадкової головної редакторки моди, з її миттєво впізнаваною стрижкою та незбагненністю.

Вона зберігала певну актуальність для видання майже тим, що сама була актуальністю.

“Анна змогла залишатися актуальною, незважаючи на всі епохи, через які ми пройшли, просто будучи максимально синонімічною з культурою, модою та красою,” — каже Квей.

Це, незважаючи на критику за те, що вона запізнилася з приведенням Vogue до більшої різноманітності порівняно з іншими секторами індустрії.

“Вона є частиною масової культури знаменитостей,” — говорить Оделл. “Чи інша редакторка мала книгу та культовий фільм, знятий про неї? Знаєте, її грала Меріл Стріп!”.

Для Кронберг, вона “сама по собі є брендом на даний момент”.

То що далі?

“Я думаю, ми побачимо, наскільки актуальність Vogue залежить від Анни Вінтур,” — говорить Оделл.

Хоча Мелль успадкувала престиж журналу, “Хлої та її команді доведеться подивитися, чи зможуть вони мудро використати його, щоб вплинути на рух культури”, — каже Шерман.

Еллі Вайлет Бремлі — незалежна письменниця та колишня редакторка відділу моди та стилю The Guardian.