Волонтерська команда, яка використовує собак для виявлення трупів, щоб шукати тіло британської дитини, яка зникла в Австралії понад 50 років тому, знайшла “зону інтересу”.

Група сподівається, що їхнє відкриття стане проривом у справі Шеріл Грімер, і повідомила про місцезнаходження поліції Нового Південного Уельсу, яка вже на місці.

Влада підозрює, що трирічна дівчинка, яка емігрувала з Брістоля разом з родиною, була викрадена з пляжу Фейрі Медоу у Вуллонгонгу в січні 1970 року.

“Завтра буде проведено пошук за участю спеціальних офіцерів в рамках розслідування”, – повідомили поліцейські.

Сьогодні, купаючись у сонці, пляж виглядає таким же ідилічним, яким він, мабуть, був усі ці роки. З піщаних дюн, дивлячись углиб країни, місцевість поступово піднімається до густого чагарнику.

Недалеко в горах є невеликий куточок лісу на краю престижного передмістя, який може розкрити страшну таємницю.

Балогні — це місце, згадане у зізнанні підлітком — також з Англії — через рік після зникнення дівчинки. Десятиліттями пізніше суддя не визнав це зізнання.

У 2019 році судовий процес над підозрюваним, відомим лише під кодовою назвою “Меркурій”, якого звинуватили у викраденні та вбивстві Шеріл Грімер, було зупинено. Чоловік, якому було за 60, заперечував будь-які правопорушення.

Брату Шеріл, Рікі Нешу, було сім років, коли його молодша сестра зникла. Він востаннє бачив її в роздягальнях на Фейрі Медоу.

“Це мало бути зроблено 55 років тому”, – сказав він, коли спеціальна команда з собаками, навченими виявляти людські останки, почала свою роботу. “Моє питання: чому це не було зроблено?

“Так, це надзвичайно. Поліція ніколи детально не обстежувала цю територію, навіть маючи зізнання. Не просто зізнання, а дуже детальне”.

Він провів життя, жадаючи відповідей, але не хоче знаходити їх тут, серед високих дерев, струмків і кущів.

“Ми завжди живемо надією, що хтось забрав її, хто не міг мати дитини, добре її виховував. Одного дня вона б виросла, дізналася, що не належить тій родині. Протягом багатьох років до мене та нашої родини зверталися люди: стукали у двері та казали, що вони — це Шеріл, і твоє серце починає битися мільйон разів на хвилину”, – розповів пан Неш.

“Ми сподівалися, що одного дня це буде Шеріл. Тому бути тут і шукати тіло чи його частину — це недобре”.

Дев’ятирічний Руфус — головний пошуковий собака. Його хандлер, Кріс Д’Арсі, президент Search Dogs Sydney, благодійної організації, запропонував допомогу родині Грімер після відвідування семінару про зниклих безвісти у Вуллонгонгу. Він також чув подкаст BBC “Фейрі Медоу”, який веде Джон Кей, і який було завантажено п’ять мільйонів разів.

Команда вже мала успіх у попередніх “холодних” справах, що датуються більш ніж півстоліття тому. Минулого року вони знайшли людські останки в озері на півночі Нового Південного Уельсу.

Тепер команда пана Д’Арсі вважає, що зробила потенційний прорив у справі Грімер.

“Ми вважаємо, що виявили зону інтересу і передамо інформацію владі”, – сказав він. “Собака показав помітну зміну поведінки”.

Рікі Неш сказав, що новина змусила його “тремтіти”.

“Якщо це Шеріл там — вона була там 55 років тому — вона не повинна була бути”, – сказав він.

У 1970 році Балогні переважно було сільськогосподарською місцевістю. Френк Санвітале, колишній детектив, який працював над справою Грімер, приїхав підтримати членів родини Шеріл. Вони стали близькими і ділять глибоке розчарування щодо ширшого поліцейського розслідування протягом десятиліть.

“Знайти щось через 55 років, я сподіваюся, що ми знайдемо, але шанси один на мільйон”, – пояснив він. “Це було б як виграти чотири лотереї поспіль. Потрібно використовувати трохи здорового глузду, бути розсудливим і логічним”.

Слідчий у відставці закликав особу або групу, відповідальну за зникнення дівчинки, з’явитися.

“Чому б не зробити щось для Шеріл, цієї маленької дівчинки, яку ви забрали, і не зізнатися в тому, що ви зробили, і дати сім’ям тут, в Австралії та в Англії… якийсь спокій”, – сказав він.

Трагедія посилає хвилі скорботи через сім’ї. Донька Рікі Неша, Мелані Грімер, має чотирьох дітей. Вона також з тривогою чекає новин про пошуки на командному пункті на узбіччі дороги.

“Я знаю, що мій тато сподівається, що нічого не буде знайдено. Я сподіваюся, що її знайдуть, я сподіваюся, що маленька дівчинка повернеться додому. Моя сім’я пройшла через так багато, і це безперервна боротьба”, – сказала вона. “Я відчуваю нудоту, перебуваючи тут”.

З 1970 року багато що змінилося. Але одне залишається непохитним – рішучість скорботної родини розкрити правду.