Ми летіли в теплому світлі призахідного сонця. Там були села та маленькі містечка, де засвічувалися вогні. Це був мирний пейзаж, де люди ходили та їздили, не дивлячись постійно в небо.

Ми були над передмістями Аммана, коли Сафа’а Салха підняла свій мобільний телефон, щоб я міг прочитати повідомлення, яке вона написала.

“О Боже мій,” написала ця мати з Гази, “Йорданія така красива.”

Евакуйовані прибули до йорданського кордону по дорозі. Я приєднався до них там для заключної частини подорожі гелікоптером до Аммана.

Сафа’а дуже мало говорила англійською, і в будь-якому випадку шум гелікоптера унеможливлював розмову.

Вона показала мені інше повідомлення. “Раніше ми бачили цей [гелікоптер] щодня, і він прилітав, щоб бомбити та вбивати. Але сьогодні відчуття зовсім інші.”

Поруч із нею сидів її 16-річний син Юссеф, який показав мені шрам на голові після останньої операції. Він посміхнувся і хотів говорити не про Газу, а про звичайні речі. Як він був у захваті від гелікоптера, як він любить футбол. Юссеф сказав, що він дуже щасливий, і вдарив мене кулаком.

Поруч із ним сиділа дев’ятирічна Сама Авад, слабка і перелякана на вигляд, тримаючи за руку свою матір Ісру. У Сами пухлина мозку, і їй зроблять операцію в Аммані.

“Я сподіваюся, що вона отримає найкраще лікування тут,” сказала Ісра, коли ми були на землі і шум двигунів згас.

Я поставив питання, на яке мені багато разів відповідали, дивлячись на зображення, але не віч-на-віч з кимось, хто щойно виїхав.

Яка зараз Газа?

“Це жахливо. Це неможливо описати. Жахливо на багатьох рівнях. Але люди просто намагаються продовжувати жити,” відповіла Ісра.

Чотирьох хворих дітей евакуювали до Йорданії разом із дванадцятьма батьками та опікунами. Вони покинули Газу машиною швидкої допомоги в середу вранці та проїхали через Ізраїль, не зупиняючись, поки не досягли прикордонного пункту.

План евакуації дітей був вперше оприлюднений під час зустрічі між президентом США Дональдом Трампом та королем Йорданії Хусейном у лютому.

Заявлена мета Йорданії – привезти 2000 хворих дітей до королівства для лікування. Наразі до Йорданії евакуйовано лише 33 дитини, кожна з яких подорожує з одним із батьків або опікуном.

Йорданські джерела стверджують, що Ізраїль затримував та накладав обмеження, і це – разом із відновленням війни – перешкоджало процесу евакуації. Хворих жителів Гази також евакуювали до інших країн через Ізраїль.

Ми передали йорданські занепокоєння ізраїльській урядовій організації, відповідальній – Cogat (Координатор урядової діяльності на територіях) – яка повідомила нам, що з “початку року, і особливо в останні тижні, відбулося значне збільшення кількості жителів Гази, евакуйованих через Ізраїль для отримання медичної допомоги за кордоном.”

Cogat заявив, що тисячі пацієнтів та супроводжуючих поїхали до країн, включаючи Йорданію, Об’єднані Арабські Емірати, США та інші. У заяві йдеться, що “триваючі бойові дії в Секторі Гази створюють проблему для здійснення цих евакуаційних операцій.”

Ізраїль порушив останнє припинення вогню в березні, розпочавши хвилю атак на те, що, за його словами, було позиціями ХАМАС.

Газа залишається клаустрофобною зоною голоду та смерті для її мешканців. Ті, хто вибираються на лікування, є винятком.

За даними ООН, населення в 2,1 мільйона людей стикається з ризиком голоду. Керівник гуманітарних питань організації Том Флетчер звернувся до Ради Безпеки ООН з проханням вжити заходів для “запобігання геноциду” в Газі.

Це сильні слова для людини, навченої в тверезих традиціях британського Міністерства закордонних справ, яка працювала послом та старшим радником уряду.

Ізраїльська блокада перешкоджає надходженню необхідних запасів допомоги населенню. Це, разом із продовженням бомбардувань, пояснює опис Ісри Абу Джаме місця, жахливого понад усякі слова.

Діти, які прибули в Йорданію в середу з Гази, приєднаються до невеликої спільноти інших поранених та хворих дітей у різних лікарнях Аммана.

З січня ми стежимо за справою Хабіби Аль-Аскарі, яка приїхала зі своєю матір’ю Раною в надії, що лікарі зможуть врятувати три уражені гангреною кінцівки – дві руки та ногу.

Але інфекція – спричинена рідкісним захворюванням шкіри – зайшла надто далеко. Хабібі зробили потрійну ампутацію.

Коли я знову зустрів Хабібу та Рану цього тижня, маленька дівчинка використовувала пальці ноги, що залишилася, щоб прокручувати та грати в дитячі ігри на телефоні своєї мами. Вона посилала повітряні поцілунки обрубком руки. Це була зовсім інша дитина, ніж перелякана дівчинка, яку я зустрів на евакуації гелікоптером п’ять місяців тому.

“Вона сильна людина,” сказала Рана. Хабібі встановлять протези кінцівок. Вона вже сповнена рішучості ходити, просячи матір тримати її під пахвами, поки вона стрибає.

Одного дня, сподівається Рана, вона поверне Хабібу до Гази. Мати та дитина в безпеці та добре доглянуті в Аммані, але весь їхній світ, їхня сім’я та сусіди залишилися в руїнах. Занепокоєння щодо здоров’я Хабіби змушують Рану неохоче обмірковувати швидке повернення.

“У нас немає дому. Якщо ми захочемо повернутися, куди ми підемо? Ми повернемося до намету, повного піску… [але] я щиро хочу повернутися. Газа прекрасна, незважаючи на все, що сталося. Для мене Газа завжди буде найціннішим місцем на цій землі.”

Вони повернуться. Але до війни чи миру? Ніхто не знає.

With additional reporting by Alice Doyard, Suha Kawar, Nik Millard and Malaak Khassouneh.