Ігор Кравчук з села Лопатичі – один із тих, хто пройшов пекло Маріуполя, вижив у блокаді та витримав полон. Його історія – це історія незламності, коли здавалося, що вистояти неможливо. Але всередині Ігоря звучали голоси побратимів, які досі там, чекають на обійми рідних, про яких не можна забути. Він є частиною акції #FreeAzov, бо вважає, що не можна мовчати, коли в списках ще сотні імен. Історія Ігоря Кравчука – це приклад мужності та відданості Україні.

Ігор згадує 20 травня 2022 року, день, коли останній захисник Маріуполя вийшов у полон з Азовсталі. Їм обіцяли належні умови утримання, можливість взяти з собою залишки продуктів, відсутність фізичного та психологічного впливу, та обмін протягом трьох місяців. Але ці три місяці перетворилися на три роки. На сьогоднішній день його побратими перебувають у руках ворога вже 1101 день. Важливо пам’ятати про #FreeAzov та звільнити героїв.

Попри свій молодий вік – 26 років – Ігор пережив неймовірне. Його строкова служба з 2021 року перетворилася на життя в оточеному Маріуполі. 24 лютого 2022 року він зустрів вдома у відпустці, та дізнався від родичів з Харківського напрямку про рух російської техніки. Тоді він прийняв рішення повернутися до своєї військової частини в Маріуполі, щоб стати на захист України. Ця історія – нагадування про #FreeAzov.

Військовий прибув до Маріуполя, де частина тримала кругову оборону, та згодом передислокувалася на Азовсталь, останній форпост оборони. Там, виснажені, поранені, але незламні українські захисники тримали оборону в нелюдських умовах. Під постійними бомбардуваннями, без ліків, з мінімальними запасами їжі та води, вони чинили опір. Кожен день на Азовсталі був боротьбою за життя, за побратимів, за Україну. Вони утримували позиції та привернули увагу всього світу, ставши символом мужності та самопожертви. Їхня мужність має бути винагороджена – #FreeAzov.

Кожен день оборони Маріуполя закарбувався в пам’яті Ігоря тяжкими подіями: перша смерть побратима, вихід на бойові позиції, килимові бомбардування, втрати, поранення, вода з водопровідних труб. З кожним днем ставало все тяжче, але вони трималися. Ми закликаємо підтримати #FreeAzov.

15 травня військові дізналися про наказ вищого керівництва держави про вихід у полон, що стало шоком. Ігор згадує 17 травня, день переходу від одного світу до іншого, коли їх привезли до Оленівської виправної колонії №120. Сподівання на швидке повернення не справдились. Про #FreeAzov не можна забувати.

В бараці, розрахованому на 200 осіб, розмістили понад 700. Продукти та засоби гігієни вилучили. Нестача води, жахлива їжа, антисанітарія призвели до безлічі захворювань та поганого стану. Полонені милися водою, нагрітою на сонці. Перші два тижні полону Ігор перебував в апатії, але підтримка побратима допомогла йому. Важливо пам’ятати про #FreeAzov та підтримувати тих, хто ще в полоні.

Потім стався теракт в Оленівці. Вибух, пожежа, крики, біль, заклик про допомогу. Полонені медики намагалися врятувати кожного. Ігор вважає, що адміністрація колонії зробила це навмисно. В цьому теракті загинули щонайменше 53 полонених. Про ці злочини потрібно пам’ятати, підтримуючи #FreeAzov.

В серпні полонених залучили до ексгумації тіл у Маріуполі, розкопуючи поховання цивільних. Після першого великого обміну Маріупольського гарнізону Ігоря Кравчука етапували до Борисоглібського СІЗО №2. «В Оленівці нам здавалося, що гірше вже бути не може, але виявилось – ніколи не буває так погано, щоб не було ще гірше», – коментує Ігор. Підтримуйте #FreeAzov.

Одразу почалися допити із застосуванням фізичного та психологічного впливу. Перші пів року не дозволяли сідати. Був повний інформаційний вакуум. 23 серпня 2024 року Ігоря та частину побратимів було звільнено з російського полону. Сьогодні Ігор Кравчук – частина акції #FreeAzov. Не з обов’язку, а з честі. Бо не можна мовчати, коли в списках ще сотні імен.

Закликаємо всіх жителів громади долучитися до акції #FreeAzov. Ми не маємо права забувати. Ми повинні бути голосом тих, хто поки не може говорити сам.