Хоча його тіло, наче долаючи смертоносне повітря, ще несе на собі сліди уламків та диму, обличчя майора Олександра Волобуєва зосереджене. Він міцно тримає дорогоцінний згорток, що видніє двома маленькими рожевими черевичками.

Це вражаюче фото драматичного порятунку з дитячого садка на сході Харкова, що стався після нищівного прямого влучання російського дрона. Зображення, яке справедливо облетіло весь світ, стало символом не лише трагедії, але й української незламності.

48 дітей опинилися в пастці в охопленій вогнем будівлі. Це був не єдиний акт мужності того дня, але фотографія майора Волобуєва якнайкраще передає зростаючий вплив повномасштабного вторгнення Росії на повсякденне життя, де найвразливіші, включно з дітьми, несуть основний тягар.

«Ми отримали дзвінок про напад на дитячий садок, — розповів мені Олександр Волобуєв. — Звісно, знаючи, що там будуть діти, ми вирушили в стані неабиякої тривоги».

Він і не здогадувався, що до кінця того дня, врятувавши цю маленьку дівчинку, він стане національним героєм. У мить, закарбовану камерою, український народ побачив реальність нової російської стратегії — дедалі частіші атаки на цивільну інфраструктуру — і водночас разючий прояв власної стійкості та непокори. Ця атака на дитячий садок у Харкові стала ще одним свідченням жорстокості війни.

Неможливо точно встановити, чому саме «Медовий дім», розташований у міцній двоповерховій цегляній будівлі у Холодногірському районі Харкова, став ціллю для шахеда. Низьке, загрозливе гудіння цих іранських дронів, кожен з яких несе смертоносний 50-кілограмовий заряд, вже стало надто знайомим не лише солдатам на передовій, а й кожному українцю.

Хоча ці безпілотники можуть бути нищівно точними, велика кількість, яку Росія використовує, з численними хвилями атак на міста по всій країні, неминуче призводить до збоїв. Росія регулярно заперечує цілеспрямовані атаки на житлові райони, але карти міста не показують очевидних військових об’єктів поблизу дитячого садка, хоча українська влада вважає атаку навмисною.

«Немає жодного виправдання атаці на дитячий садок, і ніколи не буде», — заявив президент Володимир Зеленський невдовзі після удару. «Очевидно, Росія стає дедалі зухвалішою». Ця атака на Харківський дитячий садок стала черговим доказом цинізму агресора.

Федір Ухненко також був серед рятувальних команд, що поспішали на місце удару. Зазвичай, як прессекретар Служби цивільного захисту, він не надто заглиблюється в роботу на передовій.

Але цього разу, бачачи розгортання катастрофи, він знав, що мусить діяти. «Був величезний вибух, і в їхніх очах був жах», — сказав він мені, знайшовши дітей, що згрупувалися в підвалі будівлі.

На щастя, після сигналу повітряної тривоги, що пролунав перед атакою, діти вже сховалися в шкільному сховищі. Але з огляду на пожежу, зруйнований дах та будівлю, що наповнювалася димом і пилом, вони все ще перебували в небезпеці.

Його колеги, а також члени громадськості, що прийшли на допомогу, крок за кроком брали дитину на руки. Як і Олександр, його старший командир, Федір також був сфотографований, несучи дитину до безпеки. У його випадку це був маленький хлопчик, пронесений крізь уламки та дим.

«Я заспокоював його весь час, кажучи, що все гаразд, нічого страшного, — пояснив він. — Коли ми вийшли з будівлі, там горів автомобіль. Наші хлопці гасили його. І, знаєте, я був здивований, що дитина не плакала. У його очах, безумовно, був страх».

«Я сказав йому: «Йди сюди і тримайся за мене, наскільки хочеш. Я сам досить великий, і, як бачите на фото, він схопив мене так міцно». Зрештою, він виконав дві ролі: рятувальну роботу та свою щоденну роботу. Його шоломна камера, як прессекретаря, працювала весь час, записуючи багато фотографій і відео зблизька, які потім облетіли світ. Дітей доставили до пункту екстреної допомоги в безпечній зоні, за кілька сотень метрів від дитячого садка. Усі залишилися неушкодженими, але мало хто сумнівається щодо небезпеки, якій вони наражалися.

«Я заспокоював його весь час, кажучи, що все гаразд, нічого страшного», — пояснив він. «Коли ми вийшли з будівлі, там горів автомобіль. Наші хлопці гасили його. І, знаєте, я був здивований, що дитина не плакала. У його очах, безумовно, був страх».

«Я сказав йому: «Йди сюди і тримайся за мене, наскільки хочеш. Я сам досить великий, і, як бачите на фото, він схопив мене так міцно». Зрештою, він виконав дві ролі: рятувальну роботу та свою щоденну роботу. Його шоломна камера, як прессекретаря, працювала весь час, записуючи багато фотографій і відео зблизька, які потім облетіли світ. Дітей доставили до пункту екстреної допомоги в безпечній зоні, за кілька сотень метрів від дитячого садка. Усі залишилися неушкодженими, але мало хто сумнівається щодо небезпеки, якій вони наражалися.

Одна доросла особа, яка працювала неподалік, загинула під час удару, ще дев’ятьох поранено, одна з них — із серйозними опіками, інша — з травматичною ампутацією ноги. Для всіх рятувальників, як сказав мені Федір, існувала постійна обізнаність не тільки про ризики пожежі, падіння кладки та диму, але й про можливість ще одного удару. Росія відома тим, що вдаряє по одній і тій самій цілі двічі, що українці розглядають як навмисну стратегію вбивства екстрених працівників.

Наступного дня після нападу на дитячий садок, один із так званих “подвійних ударів” убив пожежника і поранив п’ятьох його колег у селі неподалік Харкова. Українська сторона вважає, що Росія вдається до цивільних цілей через свою нездатність досягти значних успіхів на полі бою. І Олександр, і Федір кажуть, що побачене в дитячому садку не змінило їхнього ставлення до ворога.

«Від самого початку у мене було лише одне відчуття: ми повинні пройти через усе це і перемогти», — сказав мені Олександр. Я запитав його, яке майбутнє він бачить для 48 юних життів, яким він допоміг врятувати. «Звісно, лише добре, щасливе життя», — відповів він. «Але не тільки наші діти. Я хотів би, щоб усі діти жили в мирі».