Вище керівництво Китаю цього тижня збирається в Пекіні, щоб визначити ключові цілі та прагнення країни на решту десятиліття. Щороку або близько того найвищий політичний орган країни, Центральний комітет Комуністичної партії Китаю, скликає тижневі засідання, також відомі як Пленум. Рішення, ухвалені на цьому Пленумі, згодом стануть основою для наступного п’ятирічного плану Китаю – плану, якому друга за величиною економіка світу слідуватиме між 2026 та 2030 роками. Повний план з’явиться наступного року, але офіційні особи, ймовірно, натякнуть на його зміст у середу, а раніше надавали більше деталей протягом тижня після цього. «Західна політика працює за виборчими циклами, тоді як китайське політичне планування працює за плановими циклами», — каже Ніл Томас, науковий співробітник з питань китайської політики в Інституті політики Азійського товариства. «П’ятирічні плани визначають, чого прагне досягти Китай, сигналізують про напрямок, якого прагне дотримуватися керівництво, і спрямовують ресурси держави до цих заздалегідь визначених висновків», – додає він. На перший погляд, ідея сотень чиновників у костюмах, що потискають руки та розробляють плани, може здатися нудною – але історія свідчить, що їхні рішення часто мають величезні наслідки для світу. Ось три випадки, коли п’ятирічний план Китаю змінив світову економіку.

1981-84: “Реформи та відкриття”

Визначити точний момент, коли Китай почав свій шлях до становлення економічним гігантом, складно, але багато хто в партії любить говорити, що це сталося 18 грудня 1978 року. Протягом майже трьох десятиліть економіка Китаю жорстко контролювалася державою. Але радянська модель централізованого планування не змогла підняти рівень добробуту, і багато хто все ще жив у бідності. Країна все ще відновлювалася після руйнівного правління Мао Цзедуна. “Великий стрибок” та “Культурна революція” – кампанії, очолювані засновником комуністичного Китаю для трансформації економіки та суспільства країни – призвели до мільйонів смертей. Виступаючи на Третьому Пленумі 11-го скликання в Пекіні, новий лідер країни Ден Сяопін оголосив, що час прийняти деякі елементи вільного ринку. Його політика “реформ та відкриття” стала невід’ємною частиною наступного п’ятирічного плану, який розпочався у 1981 році. Створення спеціальних економічних зон вільної торгівлі та залучення ними іноземних інвестицій трансформувало життя людей у Китаї.

За словами пана Томаса, цілі того п’ятирічного плану не могли бути досягнуті більш рішуче. “Сьогоднішній Китай перевершує найсміливіші мрії людей 1970-х років”, – каже він. “З точки зору відновлення національної гордості, а також утвердження свого місця серед світових держав”, – говорить він. Але це також докорінно змінило світову економіку. До 21-го століття мільйони західних робочих місць у виробництві були перенесені на нові фабрики в прибережних регіонах Китаю. Економісти назвали це “китайським шоком”, і це стало однією з рушійних сил зростання популістських партій у колишніх промислових регіонах Європи та Сполучених Штатів. Наприклад, економічна політика Дональда Трампа – його тарифи та торговельні війни – спрямована на повернення американських робочих місць у виробництві, втрачених Китаєм за попередні десятиліття.

2011-15: “Стратегічні нові галузі”

Статус Китаю як “світової майстерні” закріпився після його вступу до Світової організації торгівлі у 2001 році. Але на межі століття керівництво Комуністичної партії вже планувало наступний крок. Воно побоювалося, що Китай потрапить у так звану “пастку середнього доходу”. Це трапляється, коли країна, що піднімається, більше не може пропонувати наднизьку заробітну плату, але водночас не має інноваційного потенціалу для створення товарів і послуг вищого класу, як розвинена економіка. Тому замість простого дешевого виробництва Китай мав знайти те, що він назвав “стратегічними новими галузями” – термін, який вперше був офіційно використаний у 2010 році. Для китайських лідерів це означало зелені технології, такі як електромобілі (EV) та сонячні панелі. Оскільки зміна клімату ставала все більш важливою в західній політиці, Китай мобілізував безпрецедентну кількість ресурсів у ці нові галузі.

Сьогодні Китай є не тільки беззаперечним світовим лідером у галузі відновлюваних джерел енергії та електромобілів, але й майже монополістом у ланцюгах постачання рідкоземельних елементів, необхідних для їх виробництва. Контроль Китаю над цими ключовими ресурсами, які також мають вирішальне значення для виробництва мікросхем та штучного інтелекту (ШІ), тепер ставить його в потужну позицію у світі. Настільки, що нещодавній крок Пекіна щодо посилення експортного контролю на рідкоземельні елементи Трамп назвав спробою “тримати світ у заручниках”. Хоча “стратегічні нові сили” були закріплені в наступному п’ятирічному плані у 2011 році, зелені технології були визнані потенційним рушієм зростання та геополітичної сили колишнім лідером Китаю Ху Цзіньтао на початку 2000-х років. “Це прагнення Китаю до більшої самостійності у своїй економіці, у своїх технологіях, у своїй свободі дій, сягає далеко в минуле – це частина основи ідеології Комуністичної партії Китаю”, – пояснює Ніл Томас.

Це може пояснити, чому п’ятирічні плани Китаю останнім часом зосередилися на “високоякісному розвитку”, формально запровадженому Сі Цзіньпіном у 2017 році. Це означає кинути виклик американському домінуванню в технологіях і поставити Китай на передову цього сектору. Внутрішні успіхи, такі як додаток для обміну відео TikTok, телекомунікаційний гігант Huawei та навіть DeepSeek, модель ШІ, є свідченням технологічного буму Китаю цього століття. Але західні країни все більше розглядають це як загрозу своїй національній безпеці. Подальші заборони або спроби заборони популярних китайських технологій торкнулися мільйонів інтернет-користувачів у всьому світі та викликали гострі дипломатичні суперечки.

Дотепер Китай підживлював свій технологічний успіх американськими інноваціями, такими як передові напівпровідники Nvidia. Враховуючи, що їх продаж Китаю тепер заблоковано Вашингтоном, очікується, що “високоякісний розвиток” перетвориться на “нові якісні виробничі сили” – новий лозунг, запроваджений Сі у 2023 році, який зміщує фокус більше на внутрішню гордість та національну безпеку. Це означає виведення Китаю на передові позиції у виробництві мікросхем, обчислювальній техніці та ШІ – без залежності від західних технологій та стійкості до ембарго. Самодостатність у всіх сферах, особливо на найвищому рівні інновацій, ймовірно, буде одним із центральних принципів наступного п’ятирічного плану. “Національна безпека та технологічна незалежність – це тепер визначальна місія економічної політики Китаю”, – пояснює пан Томас. “Знову ж таки, це повертається до цього націоналістичного проекту, який лежить в основі комунізму в Китаї, щоб гарантувати, що він ніколи більше не буде домінувати над іноземними країнами”.