Випромінюючи енергію та спокій, це сяюче золоте полотно, багате на тонкі текстури та ледь вловимі форми, є шедевром 1971 року.

Без назви, створена Васидео Санту Гайтонде, стала гвоздем нещодавнього аукціону Saffronart у Делі, який встановив рекорд, зібравши $40,2 млн (£29,9 млн) — найвищу суму за південноазійське мистецтво. Робота Гайтонде сама по собі була продана за $7,57 млн, майже втричі перевищивши оцінку, що зробило її другою найдорожчою картиною Індії.

Цей аукціон додав імпульсу й так сильному сезону торгів індійським мистецтвом.

Лише через кілька днів Sotheby’s продав пейзаж художника Френсіса Ньютона Соузи, “Будинки в Гемпстеді”, за ціною, трохи нижчою за роботу Гайтонде, що зробило її третьою найдорожчою картиною Індії. Раніше цього року рекорд найдорожчої картини Індії був побитий, коли робота М. Ф. Хусейна “Без назви (Gram Yatra)” була продана за приголомшливі $13,8 млн.

Аукціоністи та куратори стверджують, що ринок мистецтва Індії переживає безпрецедентний бум, стимульований зростанням кількості арт-ярмарків, галерей та виставкових просторів у містах.

Експерти галузі оцінюють ринок у $338 млн, що значно більше порівняно з $2 млн на початку століття, і прогнозують його зростання до $1,1 млрд до 2030 року.

Дінеш Вазірані, один із засновників Saffronart, вважає, що це “точка масового перелому”.

Відзначаючи своє 25-річчя, Saffronart провів аукціон, що запам’ятався, з повною залою, жвавими торгами та рідкісним результатом “білих рукавичок” — кожен лот був проданий, а деякі відвідувачі, за словами очевидця, навіть “сварилися” через витвори мистецтва.

“Коли ми починали у 2000 році, люди казали, що ми божевільні. Хто купуватиме мистецтво онлайн?”, — сказав пан Вазірані.

“Бачити ринок мистецтва таким сильним — це майже підтвердження того, що те, що ми почали як, можливо, дурні молоді люди, стало дуже зрілою галуззю”.

Буму індійського мистецтва — яке домінує на ринку Південної Азії — вдається досягти навіть на тлі спаду світових продажів творів мистецтва. Звіт Art Basel та UBS за 2024 рік показує 12% падіння в усьому світі, друге щорічне зниження.

Пан Вазірані прогнозує, що аукціонний ринок може подвоїти торішні прибутки, завдяки зростанню добробуту в Індії та серед діаспори.

Кількість домогосподарств-мільйонерів майже подвоїлася за чотири роки. Оскільки багатії вкладають гроші у свій розкішний спосіб життя, мистецтво стало як символом статусу, так і інвестицією.

Для цих груп мистецтво — це поколіннєвий актив, яким також можна насолоджуватися, стверджує пан Вазірані.

“Вони розуміють, що не можна купити його і одразу продати. Але якщо тримати його довгий час, приріст вартості буде вражаючим”.

Нещодавні податкові знижки, що скоротили податок на товари та послуги (GST) на мистецтво з 12% до 5%, також допомогли стимулювати ринок.

Хоча світові покупці домінують, значна частина попиту за кордоном надходить від колекціонерів діаспори, які шукають “шматочок своєї спадщини”, — каже Манджарі Сіхаре-Сутін, співкерівник відділу мистецтва Індії та Південної Азії Sotheby’s. Їхній нещодавній аукціон, на якому було продано картину Соузи, також став продажем “білих рукавичок”, принісши $25,5 млн — найвищу суму відділу за 30 років.

“Я думаю, що мистецтво стало важливим провідником як для місцевих колекціонерів, так і для індійської діаспори за межами Індії, щоб відновити зв’язок зі своїм корінням”, — сказала пані Сіхаре-Сутін.

Ці тенденції залучили нових покупців: третина учасників аукціону Sotheby’s минулого місяця були новими для них, тоді як Saffronart повідомляє, що 25-30% його покупців є новими.

Хоча топ-продажі часто включають роботи відомих модерністів, таких як Хусейн, Соуза, Гайтонде та Раза, аукціоністи кажуть, що зростання найвищих цін стимулює попит і вартість раніше недооцінених художників.

На відміну від короткочасного спекулятивного буму початку 2000-х років, який зазнав краху у 2008 році, інсайдери кажуть, що поточний сплеск на ринку мистецтва Індії видається більш стійким, виходячи за межі галерей та аукціонів.

Куратор Іна Пурі відзначає відродження мистецької сцени Індії, зумовлене зростанням визнання індійських художників та збільшенням інвестицій у простори для громадської взаємодії.

“Я відчуваю, що індійське мистецтво повернулося”, — сказала пані Пурі.

“По всій країні з’являються нові інституції, музеї та простори для показу мистецтва”.

Державне фінансування мистецтва давно відстає від інших пріоритетів, залишаючи приватному сектору лідерство. Показовим прикладом є нова будівля музею мистецтв Кіран Надар у Делі, яка відкриється у 2026 році, займатиме 100 000 кв. м і демонструватиме як візуальне, так і перформанс-мистецтво.

Інші приклади: Hampi Art Labs у Карнатаці пропонує виставки та резиденції для художників; Art Mumbai fair на своїй третій виставці в листопаді очікує 40 000 відвідувачів; а запланований центр дизайну Renault у Ченнаї поєднає технології з мистецькою співпрацею.

До них приєднуються такі відомі події, як India Art Fair у Делі та Kochi-Muziris Biennale в Кералі, які щорічно приваблюють рекордну кількість відвідувачів.

Галереї все частіше демонструють місцеве та маргіналізоване мистецтво, каже пані Пурі, хоча й визнає, що студентам та молодим митцям потрібна більша підтримка.

Делійська некомерційна організація Khoj, заснована у 1997 році, намагається заповнити цю прогалину, підтримуючи молодих художників через програми та резиденції. Директорка Пуджа Суд зазначає зростання участі з менших міст, які часто ігноруються світом мистецтва.

“Вони намагаються побудувати щось своє”, — сказала вона. “Це фантастика”.

Зростання інтересу до південноазійського мистецтва стимулює екосистему, але рекордні продажі відомих художників безпосередньо не допомагають новачкам — підтримка знизу залишається надзвичайно важливою.

Пані Суд наголошує, що Khoj працює поза комерційним арт-ринком, пропонуючи молодим художникам та митцям середньої кар’єри простір для дослідження, експериментів і “навіть для невдач, якщо це необхідно”.

“Я вважаю, що найбільш божевільне, шалене, експериментальне мистецтво відбувається у дуже маленьких осередках, і саме це ми завжди намагаємося будувати”.