Я вперше зустрів Ніколаса Россі – або Артура Найта, як він наполягав, щоб його називали, – у лютому 2022 року в коридорі Единбурзького суду шерифа.

Він був там, щоб боротися проти екстрадиції до США, де його звинувачували у зґвалтуванні.

Сидячи в своєму електричному візку, одягнений у костюм-трійку і в широкополому капелюсі, хрипкий голос з-під кисневої маски говорив усім, хто хотів слухати, що це все жахливе непорозуміння.

Тим часом його руки збирали візитівки репортерів.

Від’їзд Россі того дня задав тон тому, що стало звичною сценою – фарс перед камерами, під час якого він перекинув свій візок на тротуар, намагаючись заїхати у таксі, яке чекало.

Пізніше того вечора на моєму мобільному телефоні з’явився невідомий номер, і я почув той самий хрипкий голос.

“Привіт, Стівен, це Артур… у тебе є хвилинка?”

Так почалася вправа з відокремлення фактів від вигадок, яка триває і досі, і яку я досліджував у новому подкасті в рамках серії Strange But True Crime.

Ім’я Ніколас Россі вперше привернуло широку увагу в грудні 2021 року, коли його заарештували у відділенні Covid в лікарні Глазго.

Персонал впізнав його фотографію та відмітні татуювання з розшукового повідомлення Інтерполу.

Проблема для американської влади полягала в тому, що чоловік, якого вони хотіли екстрадувати, клявся, що став жертвою помилкової ідентифікації.

Він стверджував, що він Артур Найт, ірландський сирота, який ніколи не був в Америці, і сказав, що може це довести.

Через пару тижнів після нашої першої телефонної розмови “Артур” сидів навпроти мене в студії, його дружина Міранда поруч, розповідаючи свою історію для камер.

Він сказав, що виріс у притулку в Дубліні і в підлітковому віці втік до Лондона. Там він продавав книги зі своїми друзями на ринку Камден, як Дел Бой з комедії “Тільки дурні і коні”.

Через роки він одружився з Мірандою в Брістолі, перш ніж вони переїхали до Глазго. Він показав мені свідоцтво про їхній шлюб – у супроводі спеціальної ліцензії від англіканської церкви, тому що “я б не брехав архієпископу Кентерберійському”.

Чого він не зміг надати, так це свідоцтво про народження. Або паспорт.

Він був нечітким щодо своїх шкільних років і не міг сказати, що сталося з його старими друзями.

Часом розмова заходила так само дико, як і його акцент – від тверджень, що він вижив під час вибуху в лондонському метро (він помилився з датою), до історії про те, як він колись зустрічав помічника Дела Боя, Родні.

Він неодноразово заперечував, що він Ніколас Россі, але коли я запитав про татуювання, він сказав, що він “занадто втомився”, щоб показати мені свої руки.

Це був сюрреалістичний, непереконливий виступ, за яким спостерігало через Атлантику багато людей, які впізнали головного героя.

“Я б впізнала ці руки будь-де”, – пізніше сказала мені Мері Гребінскі.

Вона була студенткою коледжу в 2008 році, коли Ніколас Россі сексуально напав на неї по дорозі на заняття. Його було засуджено та внесено до реєстру сексуальних злочинців.

У Дейтоні, штат Огайо, місті, де стався цей напад, я також поговорив з колишньою дружиною Россі.

Кетрін Хекендорн сказала, що купила йому червону шовкову піжаму, в якій “Артура” зняли на відео біля суду.

Їхнє нещасливе подружжя тривало вісім місяців. Суддя, який надав їм розлучення в 2016 році, заявив, що Россі винен у “грубій недбалості обов’язків і жорстокості” через його зловмисну поведінку.

Такі розмови допомогли заповнити прогалини.

Ніколас Россі народився Ніколасом Алахвердяном в 1987 році. Россі було прізвищем його вітчима, який на той час був головним імітатором Енгельберта Хампердінка в Род-Айленді.

У підлітковому віці він провів час у притулку, а через роки отримав певну місцеву славу як борець за добробут дітей.

Коли в 2020 році з’явилися повідомлення про смерть Алахвердяна, політики висловили співчуття з трибуни Палати штату Род-Айленд.

Згідно з онлайн-некрологом, його останніми словами були: “Не бійтеся і біжіть до блаженства сонця”.

Але незабаром цей обман почав розплутуватися.

Священика, якого попросили організувати поминальну месу, попередив детектив, щоб він не продовжував, тому що “Ніколас не мертвий”.

Замість цього влада підозрювала, що Россі перебуває десь у Великій Британії, куди він втік, дізнавшись, що ФБР розслідує ймовірне шахрайство з кредитними картками.

Саме його онлайн-слід зрештою привів поліцію до його лікарняного ліжка в Глазго – за іронією долі, коли втікач одужував після справжнього досвіду смерті у вигляді Covid.

На одному з перших слухань щодо екстрадиції шериф зазначив, що просування справи не повинно бути “ракетною наукою”.

Але судовий процес тягнувся і тягнувся – значною мірою через витівки Россі.

Були хаотичні судові монологи, сумнівні медичні епізоди і театральні випади, які часто були спрямовані на його власних адвокатів як прелюдія до їх звільнення.

Сидячи в публічній галереї, рідко було нудно. Заява Россі про те, що корумпований працівник лікарні на ім’я Патрік зробив йому татуювання, коли він перебував у комі, була однією з найбільш пам’ятних реплік.

Зрештою, шериф дійшов висновку, що шарада Артура Найта була “неправдоподібною” і “фантастичною”.

І все ж Россі дотримувався своєї історії – навіть коли його екстрадицію було схвалено, а судді Високого суду відхилили його апеляцію.

Він дотримувався своєї історії, коли американські маршали заштовхували його в приватний літак і коли тюремні охоронці реєстрували його у в’язниці округу Юта.

Він дотримувався своєї історії в суді штату Юта, поки раптом не перестав.

У жовтні минулого року я налаштувався на онлайн-слухання щодо застави, коли без попередження зникла шикарна англійська персона.

Розмовляючи чітким американським акцентом, він сказав судді, що народився Ніколасом Алахвердяном, перш ніж його ім’я змінилося на Россі.

Оскільки він стверджував, що приховав свою особу, щоб уникнути “погроз смертю”, я запитав себе, чому він вибрав саме цей момент, щоб маска зісковзнула.

Сага триває, але новизна зникла.

Інтрига і фарс були зняті, а серйозні звинувачення залишилися.

У серпні Ніколас Россі має постати перед першим із двох окремих судових процесів у справі про зґвалтування. Він заперечує всі звинувачення.