Адміністрація Трампа ініціює амбітну, але суперечливу мирну ініціативу, спрямовану на припинення тривалого конфлікту на сході Демократичної Республіки Конго (ДРК), який також залучив сусідню Руанду.

Ці посередницькі зусилля не дивують, оскільки ДРК – країна в серці Африки – володіє мінеральними багатствами, які США потребують для живлення ІТ, а тепер і ШІ-революцій, значна частина яких наразі йде до Китаю.

Очікується, що президент США Дональд Трамп прийме лідерів ДРК та Руанди – Фелікса Чісекеді та Поля Кагаме – найближчими тижнями, щоб запечатати мирну угоду, яку він назвав «славною перемогою», сподіваючись підкріпити її угодами, що стимулюватимуть інвестиції США в регіон.

Виконавчий директор World Peace Foundation (Світової фундації миру) професор Алекс де Ваал заявив, що адміністрація Трампа просуває «нову модель миротворення, що поєднує популістську виставу з комерційними угодами».

«Трамп робив це і в Україні. Він хоче здобути славу, щоб підвищити свій політичний рейтинг, і забезпечити мінерали, які відповідають інтересам Америки», – сказав професор Де Ваал.

Однак він зазначив, що «в ДРК Китай вже захопив багато мінералів, тому США грають у наздоганялки».

Він додав, що досі американські компанії були обережні щодо інвестицій у ДРК через проблеми безпеки та «моральний ризик» угоди з так званими «кривавими мінералами» – мінералами, що фінансують повстанські рухи – але це може змінитися, коли адміністрація Трампа реалізує свою модель миру.

Професор Де Ваал вважає, що це може статися і в інших охоплених конфліктами державах, таких як Судан, де адміністрація Трампа – разом з арабськими країнами, такими як Саудівська Аравія, Об’єднані Арабські Емірати та Єгипет – мала б втрутитися у посередницькі зусилля після невдач попередніх ініціатив.

Він додав, що модель миру адміністрації Трампа не можна відкидати, особливо якщо вона зупинить бойові дії, які призвели до загибелі тисяч людей та переміщення мільйонів інших у конфліктах, що тривають понад 30 років на сході ДРК.

«Трамп може змусити сторони говорити і струсити ситуацію», – зазначив професор Де Ваал.

Але професор Анрі Мостерт, науковий співробітник з мінерального права Кейптаунського університету (ПАР), заявила, що ДРК «ризикує компрометувати суверенітет над своїми мінералами».

ДРК може опинитися в боргу на роки за невизначені гарантії безпеки, зазначила вона.

Це нагадує угоди про «бартер ресурсів», яких дотримуються Китай і Росія в багатьох африканських державах, додала професор Мостерт.

Вона навела як приклад Анголу, де Китай будував інфраструктуру в обмін на нафту.

«Навіть коли ціни на нафту зросли, Ангола не могла отримати за неї більшу цінність», – сказала професор Мостерт.

Державний департамент США заявив у 2023 році, що ДРК має запаси мінералів на суму близько 25 трильйонів доларів.

Це включає кобальт, мідь, літій, марганець і тантал – необхідні для виробництва електронних компонентів, що використовуються в комп’ютерах, електромобілях, мобільних телефонах, вітрових турбінах і військовому обладнанні.

«Як довго ДРК доведеться віддавати свій кобальт американським інвесторам? Це буде 20 років чи 50 років? Яка ціна миру?» – поставила запитання професор Мостерт.

Речник уряду ДРК Патрік Муйайя підтвердив в ефірі програми Newsday, що його країна хоче постачати США «деякі критично важливі мінерали» в обмін на угоду про безпеку.

Повстанське угруповання M23 на початку цього року розпочало великий наступ, захопивши значні території на сході ДРК та контрабандою переправляючи мінерали через кордон до Руанди, як заявили експерти ООН у звіті на початку цього місяця.

За словами експертів ООН, мінерали потім змішувалися з руандійським виробництвом, і «їх подальший експорт до кінцевих споживачів досяг безпрецедентного рівня».

Руанда заперечує звинувачення у підтримці M23, хоча ООН надала докази присутності тисяч своїх солдатів у ДРК.

У спробі вирішити проблему контрабанди мінералів, угода про мир, укладена за посередництва США між ДРК та Руандою, передбачає узгодження «рамкових угод про регіональну економічну інтеграцію» між двома державами, що суперничають.

Це «забезпечить блокування незаконних економічних шляхів» та створення «взаємовигідних партнерств та інвестиційних можливостей» для «більшого процвітання – особливо для населення регіону».

«Ми отримуємо для Сполучених Штатів значну частину мінеральних прав з Конго як частину цього», – заявив Трамп перед підписанням мирної угоди представниками обох урядів 27 червня у Вашингтоні.

За словами аналітика Інституту досліджень безпеки (ISS) з Південної Африки, що працює в ДРК, Брема Верельста, ініціатива США паралельно з іншою, яку очолює Катар, близький союзник США.

Пан Верельст зазначив, що фокус США переважно на регіональному вимірі, тоді як Катар зосереджується на внутрішніх питаннях між урядом ДРК та повстанською групою M23, яка створила власну адміністрацію на сході після захоплення регіональної столиці Ґома.

Професор Джейсон Стернс, політолог з Канади, який спеціалізується на регіоні, зазначив, що Катар, як і інші багаті на нафту країни Перської затоки, розширює свою присутність в Африці «для проектування сили, впливу, а також для пошуку економічних можливостей».

Він додав, що Катар втрутився у посередницькі зусилля на прохання Руанди, яка вважала, що США виступають на боці ДРК, чого Вашингтон заперечує.

Професор Стернс зазначив, що Катар має «величезні» економічні інтереси в Руанді, вказуючи на те, що держава Перської затоки будує новий аеропорт вартістю в мільярди доларів у Кігалі та веде переговори про придбання 49% акцій національної авіакомпанії.

Він пояснив, що США та Катар тісно співпрацюють, але було б менш ідеально мати два процеси, тому що «ви не хочете опинитися в ситуації, коли існує мирна угода між ДРК та Руандою, але Руанда потім каже: «Ми не контролюємо M23», а M23 продовжує ескалацію (конфлікту) на сході ДРК».

«Тому дуже важливо, щоб два процеси були тісно пов’язані, оскільки актори тісно пов’язані», – додав професор Стернс.

Згідно з мирною угодою, ДРК та Руанда домовилися запустити «механізм координації безпеки» протягом 30 днів після угоди від 27 червня.

Пан Верельст повідомив, що припинення вогню очікується у вівторок, після чого уряд ДРК та M23 підпишуть всеосяжну мирну угоду до 18 серпня, спираючись на «декларацію принципів», яку вони вже узгодили.

Аналітик Інституту кризових ситуацій (ICG) в ДРК, Онисфор Сематумба, зазначив, що США та Катар досягають угод «рекордно швидко» з моменту приходу Трампа до влади в США в січні.

Пан Сематумба заявив, що їхнє втручання відбулося після того, як різні африканські посередницькі зусилля «не змогли змусити сторони підписати жодного документа» з 2022 року.

«Регіональні гравці не мають такого ж впливу на Кігалі та Кіншасу», – додав він.

«Але між підписанням угоди та досягненням миру дорога може бути довгою, і в цьому випадку вона буде довгою», – попередив пан Сематумба.

Ключовим питанням є те, чи M23 відмовиться від контрольованих територій, як того вимагає уряд Чісекеді.

Пан Сематумба зазначив, що M23 погодилася на встановлення «державної влади» на всій території ДРК, однак повстанці також заявили, що не віддадуть «жодного сантиметра» землі.

«Особисто я вважаю, що перехід має бути поступовим, а щодо певних територій має бути певна форма спільного управління. Але все залежатиме від такту посередників та їхньої здатності «розбити лід»», – додав пан Сематумба.

Він також зазначив, що успіх мирної ініціативи залежить від того, що угода називає «зняттям оборонних заходів» Руандою, що широко інтерпретується як виведення її військ зі сходу ДРК.

Хоча Руанда заперечує підтримку M23, вона заявляє, що хоче знищити FDLR – міліцію, утворену з тих, хто здійснив геноцид 1994 року в Руанді, а потім втік до ДРК. Руанда звинувачує конголезьку армію у співпраці з FDLR.

Мирна угода передбачає, що FDLR має бути «нейтралізовано», хоча це робилося кілька разів протягом останніх трьох десятиліть.

«Для Руанди нейтралізація FDLR є передумовою для виведення її сил, тоді як ДРК стверджує, що обидва мають бути досягнуті одночасно», – зазначив пан Сематумба, додавши, що посередникам доведеться знайти рішення, оскільки ці питання призвели до провалу попередніх мирних ініціатив.

«Просто відстежуючи різні інтерпретації текстів, підписаних сторонами, ви можете відчути всі труднощі, що стоять на шляху», – сказав пан Сематумба.

Професор Мостерт погодилася, що сама по собі дипломатія не може досягти миру, і потрібна ширша ініціатива.

«Мир будується через трансформацію болю. Це вимагає більше, ніж дипломатія. Це вимагає діалогу, децентралізованої участі та гідності людського досвіду», – сказала вона.

«Ось чому я вважаю важливим, щоб ті, хто укладає угоди, та законодавці усвідомлювали історичні травми, включаючи десятиліття експлуатації ресурсів», – додала професор Мостерт.

Отже, якщо він хоче, щоб мир тримався достатньо довго, щоб американські компанії могли отримати прибуток, Дональду Трампу, можливо, доведеться чинити тиск протягом тривалого часу.