У старому нео-готичному будинку у Форті, престижному районі фінансової столиці Індії Мумбаї, розташований занедбаний офіс, де випускається один із найстаріших і найвпливовіших парсійських журналів країни – Parsiana. Цей журнал Parsiana, що виходив протягом 60 років, стане останньою крапкою в історії друкованого видання, яке віддзеркалювало життя парсійської громади. Його закриття, заплановане на жовтень, викликало сум не лише серед читачів, але й тих, хто усвідомлює його історичне значення.

Журнал був заснований у 1964 році Парстонджі Ворденом, парсійським лікарем, який також займався торгівлею сандаловим деревом. Його метою було документувати життя громади в місті. З того часу журнал значно збільшив кількість передплатників і охоплення. Для багатьох парсів він став вікном у події, що відбувалися в громаді, допомагаючи членам по всьому світу відчувати зв’язок та бути побаченими, оскільки їхня чисельність зменшувалася і вони розсіювалися.

Новина про закриття журналу, оголошена в одній із редакційних статей у серпні, викликала хвилю шани. У вересневому виданні читач із Мумбаї пише: «Думати, що така невелика громада, як наша, могла бути так старанно та пристрасно описана, здається складним завданням. Однак Parsiana з цим чудово впорався». Інший читач з Пакистану називає журнал «більше, ніж публікацією; це був компаньйон і міст, що зв’язував зороастрійців у всьому світі». Читач з Вашингтона похвалив журнал за те, що він інформував громаду, «але й додавав нотку реалізму щодо суперечливих питань».

Джехангір Пател, 80 років, який керує журналом з моменту його придбання за одну рупію у 1973 році, каже, що завжди прагнув, аби він був «журналістським проєктом». Коли Ворден заснував журнал як щомісячне видання, він містив лише есе парсів або медичні статті Вордена. Після того, як пан Пател взяв на себе керівництво, він перетворив його на двотижневик із репортажами, гострими колонками та ілюстраціями, які чесно й з гумором висвітлювали чутливі парсійські проблеми. Він наймав і навчав журналістів, створив модель передплати і, зрештою, перетворив чорно-білий журнал на кольоровий.

Пан Пател згадує свою першу статтю після того, як він взяв журнал: вона була про високий рівень розлучень у громаді. «Ніхто не очікував прочитати щось подібне в Parsiana. Це було дещо шокуючим для громади». У 1987 році журнал зробив прорив, опублікувавши оголошення про міжконфесійні шлюби – сміливий крок у громаді, відомій своєю суворою ендогамією. «Ці оголошення викликали фурор у громаді. Багато читачів писали нам, прохаючи припинити цю практику. Але ми не припинили», – каже пан Пател. Він додає, що Parsiana ніколи не уникав суперечок, завжди пропонуючи різні точки зору, і протягом багатьох років висвітлював такі проблеми, як зменшення чисельності громади та занепад Веж Мовчання – місця, де парси ховають своїх мертвих.

Журнал також висвітлював досягнення громади, ключові соціальні та релігійні події, а також нові парсійські інституції. У травні Parsiana висвітлив відкриття Музею Альпайвалла в Мумбаї – єдиного парсійського музею у світі. Тепер 15-членна команда, багато хто з яких віком за 60 і 70 років, хто приєднався за часів Патела, готується завершити як журнал, так і свої кар’єри журналістів. «Є відчуття втоми, змішане з сумом», – каже пан Пател. «Ми робимо це вже дуже довго», – додає він. Офіс, заставлений старими випусками, показує свій вік із облупленою фарбою та потрісканими стелями. Він розташований у колишній парсійській лікарні, яка пустує вже чотири десятиліття.

Пан Пател каже, що команда не має грандіозних планів на останній день, але майбутні випуски міститимуть історії, присвячені довгому шляху та спадщині Parsiana. Щодо команди, пан Пател каже, що вони, можливо, влаштують обід в офісі. Без торта. Без святкувань. «Це сумний випадок», – каже пан Пател. «Не думаю, що нам захочеться святкувати».

Слідкуйте за BBC News India в Instagram, YouTube, Twitter та Facebook.