У старовинній будівлі в стилі нео-готики у Форті, престижному районі фінансової столиці Індії Мумбаї, розташований старий офіс, де видається один із найстаріших та найвпливовіших парських журналів країни – Parsiana.

Журнал Parsiana був заснований у 1964 році доктором Пестонджі Варденом, парсом за походженням, який також займався торгівлею сандаловим деревом. Його метою було документувати життя парської громади в місті.

З того часу журнал збільшив кількість передплатників та охоплення. Для багатьох парсів він став вікном у світ подій громади, допомагаючи членам з усього світу відчувати зв’язок і бути поміченими, адже їхня кількість зменшується, а розселення розширюється.

Після 60 років роботи, журнал Parsiana припинить своє існування цього жовтня через зменшення кількості передплатників, брак фінансування та відсутність наступника, який би міг продовжити його видання.

Ця новина засмутила не лише передплатників, але й тих, хто знав про спадщину журналу Parsiana.

“Це наче кінець епохи”, – каже Сушант Сінгх, 18-річний студент. “Ми жартували, що ти не “справжній Парсі”, якщо не знаєш про Parsiana або не можеш красномовно про нього говорити”.

Відколи новина про закриття журналу була оголошена в одному з його редакційних матеріалів у серпні, надходять численні відгуки та вислови підтримки.

У вересневому випуску читач із Мумбаї пише: “Думати, що така невелика громада, як наша, могла бути так старанно та пристрасно документована, здається складним завданням. Однак Parsiana довів, що більш ніж гідний цього завдання”.

Інший читач, який проживає в Пакистані, зазначає, що журнал був “більше, ніж просто видання; він був супутником і мостом, що зв’язував зороастрійців у всьому світі”.

Читач із Вашингтона похвалив журнал за те, що він інформував громаду, “але також додавав нотку реалізму щодо суперечливих питань”.

Джехангіру Пателу, 80 років, який керував журналом з моменту його придбання всього за одну рупію у 1973 році, каже, що завжди хотів, щоб журнал був “журналістським проєктом”.

Коли Варден заснував журнал як щомісячник, він публікував лише есе парсів або медичні праці Вардена.

Після переходу на посаду, пан Пател перетворив його на двотижневик з репортажами, гострими колонками та ілюстраціями, які чесно та з гумором висвітлювали чутливі теми парсів.

Він наймав і навчав журналістів, створив модель передплати та, зрештою, перетворив чорно-білий журнал на кольоровий.

Пан Пател згадує свою першу статтю після того, як очолив журнал; вона була про високий рівень розлучень у громаді.

“Ніхто не очікував прочитати щось подібне в Parsiana. Це було дещо шокуючим для громади”.

У 1987 році журнал зробив прорив, опублікувавши оголошення про міжконфесійні шлюби – сміливий крок у громаді, відомій своєю суворою ендогамією.

“Оголошення викликали фурор у громаді. Багато читачів писали нам, прохаючи припинити цю практику. Але ми цього не зробили”, – каже пан Пател.

Він додає, що Parsiana ніколи не уникав суперечок, завжди пропонуючи кілька точок зору, і протягом багатьох років висвітлював такі проблеми, як зменшення населення громади та занепад Веж Мовчання – місця, де парси ховають своїх мертвих.

Журнал також документував досягнення громади, ключові соціальні та релігійні події, а також нові парські установи. У травні Parsiana висвітлював відкриття Музею Алпайвалли в Мумбаї – єдиного парського музею у світі.

Тепер 15-членна команда, багато з яких у віці 60-70 років, які приєдналися під керівництвом Патела, готується завершити як журнал, так і свою журналістську кар’єру.

“Є відчуття втоми, змішане з сумом”, – каже пан Пател. “Ми займаємося цим вже давно”, – додає він.

Офіс, заповнений старими випусками, демонструє свій вік: облуплена фарба та потріскані стелі. Він розташований у колишній парській лікарні, яка пустувала чотири десятиліття.

Пан Пател каже, що команда не має грандіозних планів на останній день, але в наступних випусках будуть статті, присвячені довгому шляху та спадщині Parsiana.

Щодо команди, пан Пател каже, що вони, можливо, влаштують обід в офісі. Без торта. Без святкувань.

“Це сумна подія”, – каже пан Пател. “Не думаю, що нам буде до святкування”.

Слідкуйте за новинами BBC News India в Instagram, YouTube, Twitter та Facebook.