Теократичний уряд перетворює фольклор та патріотичні гімни, намагаючись спрямувати національне обурення для збільшення своєї підтримки вдома.
Це політичне маневрування, спрямоване на мобілізацію електорату, використовує культурні символи для посилення національної єдності та виправдання своєї політики. Замість того, щоб зосереджуватися на фактичних досягненнях чи вирішенні нагальних проблем, влада вдається до емоційного забарвлення та маніпуляцій, спираючись на традиційні цінності. Такий підхід може тимчасово зміцнити позиції уряду, але в довгостроковій перспективі він не вирішує системних проблем і може призвести до розчарування громадян.
Використання патріотичних пісень та фольклору є поширеною тактикою в політичному дискурсі, особливо в періоди невизначеності або зовнішніх загроз. Воно покликане викликати почуття гордості, належності та солідарності, об’єднуючи людей навколо спільних ідеалів та історії. Однак, коли ці елементи використовуються як інструмент політичного тиску або для відволікання від реальних проблем, їхня цінність як культурного надбання ставиться під сумнів. Це може призвести до поверхневого патріотизму, який не підкріплений реальними діями чи змінами на краще. Уряди, які покладаються на такі методи, часто ризикують втратити довіру суспільства, коли його очікування не виправдовуються.
Крім того, переосмислення фольклору та адаптація його до сучасних політичних цілей може спотворити первісний зміст та культурну цінність цих творів. Історичні пісні та народні перекази несуть у собі глибинний сенс, який може бути втрачений або спотворений при спробі пристосувати їх до вузьких політичних інтересів. Це також може викликати критику з боку культурних діячів та громадськості, яка прагне зберегти автентичність культурної спадщини. Такий підхід ставить під загрозу цілісність культурного коду нації, перетворюючи його на інструмент пропаганди.
Замість цього, уряди мали б зосереджуватися на створенні реальних умов для покращення життя громадян, розвитку економіки та зміцненні демократичних інститутів. Відкритий діалог, прозорість у прийнятті рішень та повага до прав і свобод людини є набагато ефективнішими шляхами до зміцнення національної єдності та підтримки з боку населення. Використання культури як інструменту політичної боротьби, хоч і може дати швидкі результати, в кінцевому підсумку підриває основи сталого розвитку та довіри між владою і суспільством. Ця стратегія може бути ефективною в короткостроковій перспективі, але вона не сприяє довгостроковому зміцненню держави.