Прем’єр-міністр Монголії Лувсаннамсрайн Оюун-Ердене подав у відставку після втрати вотуму довіри в парламенті.

Голосування відбулося після кількох днів масових протестів через звинувачення в корупції, підігрітих дописами в соціальних мережах про пишну вечірку з нагоди дня народження та заручини його сина.

Оюун-Ердене, який обійняв посаду в 2021 році, залишатиметься виконуючим обов’язки прем’єр-міністра до призначення наступника протягом 30 днів.

«Для мене було честю служити своїй країні та народу у важкі часи, включаючи пандемії, війни та тарифи», — сказав він після голосування.

Він мав піти у відставку, оскільки йому не вистачило більшості, або 64 із 126 місць у парламенті. У таємному голосуванні взяли участь 82 депутати, 44 з яких проголосували за Оюун-Ердене, а 38 – проти нього.

Сотні протестувальників, багато з яких молодь, протягом двох тижнів виходили на вулиці, вимагаючи відставки Оюун-Ердене.

Зокрема, вони вказували на розкішний спосіб життя його сім’ї, особливо його сина, ставлячи під сумнів джерело їхнього багатства.

Монголи поширювали в соціальних мережах екстравагантну пропозицію одруження від сина Оюун-Ердене, а також дорогі предмети моди.

Оюун-Ердене відкинув звинувачення в корупції, звинувативши критиків у розгортанні кампанії наклепу проти нього.

За даними Transparency International, спостерігача, корупція в Монголії погіршилася з моменту приходу до влади Оюун-Ердене. Минулого року її було визнано 114-ю зі 180 країн за рівнем прозорості уряду.

Колишня комуністична держава, розташована між Росією та Китаєм, Монголія переходить до демократії з моменту розпаду Радянського Союзу на початку 1990-х років.

Корупція є постійною проблемою. Минулого року прокурори США домагалися конфіскації двох нью-йоркських квартир колишнього прем’єр-міністра Монголії Сухбаатара Батболда, які він нібито купив, використовуючи викрадені кошти від гірничої промисловості.

Батболд, який працював з 2012 по 2015 рік, заперечував будь-які правопорушення.

В останні роки Монголія прагнула налагодити тісніші зв’язки із Заходом, вважаючи Сполучені Штати та європейські країни частиною своєї зовнішньої політики «третього сусіда».