Сучасний Бориспіль – місто, яке активно розвивається. Культурне та економічне життя кипить, зводяться нові будівлі, відкриваються магазини та ресторани, організовуються різноманітні заходи. Звісно, як і в будь-якому куточку України, існують проблеми, які потребують вирішення.

Про життя міста сьогодні – розмова з міським головою Анатолієм Федорчуком.
– Анатолію Соловйовичу, якою є роль місцевого самоврядування на сьогоднішній день?
– Без перебільшення, місцеве самоврядування відіграє ключову роль у розвитку держави. Розумію, що мої слова можуть не сподобатися деяким посадовцям, але саме завдяки місцевому самоврядуванню ми зберегли основи державності.
На жаль, часто керівництво країни ставиться до самоврядування, як до «маленької дитини», якій не довіряють. Таке ставлення є спадщиною радянських часів. Тотальний контроль не має сенсу. Навіщо звітувати про те, чи розчищено вулицю? Делегація українських мерів якось запитала в очільника італійського міста, як часто він звітує перед центральною владою. Відповідь була – такого немає взагалі. Натомість ми витрачаємо багато часу на наради з обласним керівництвом. Чи Київська ОДА краще знає, де потрібно ремонтувати дороги, тротуари, освітлювати вулиці? Ці питання повинні вирішуватися на місцевому рівні.
– Які позитивні зміни в місцевому самоврядуванні Ви можете відзначити за останні 10 років?
– Два роки тому в Україні було впроваджено фінансову децентралізацію. Як результат – цього року з місцевого бюджету було вилучено 27 млн грн, у той час як три роки тому – 91 млн грн. Це відкрило перед містом нові можливості. Але держава продовжує втручатися у фінансові справи, хоча це – кошти громади.
На місцеві бюджети покладено нові зобов’язання, зокрема, з 2017 року ми фінансуємо частину посадових окладів в освітній галузі – шкільних психологів, бібліотекарів, технічних працівників. До того ж, на нас лягла оплата енергоносіїв, яка раніше здійснювалася з державної субвенції.
Уявіть: за останні 10 років держава не виділила жодної копійки на капітальний ремонт закладів освіти та медицини. Як наслідок – сумний випадок у Васильківській школі. В будівлі потрібно вкладати кошти та слідкувати за її технічним станом, а не лише проводити косметичні ремонти. І таких аварійних будівель в Україні дуже багато.
Вважаю, що для стабільності держави слід більше коштів передавати на місця. Місто зможе самостійно утримувати школи та лікарні. У 2017 році потрібно додатково знайти не менше 45 млн грн, щоб забезпечити потреби освітнього процесу. Додайте до цього медицину. Більшість українських міст просто не мають таких коштів. Саме тому на державному рівні розглядається створення фонду для підтримки малозабезпечених міст. Якщо в кожному населеному пункті все буде добре, то буде добре й в усій державі.
– Стосовно медицини. Чи бачите місто у ролі співзасновника Бориспільської ЦРЛ?
– Центральну районну лікарню будувала держава, громади міста та району. Відповідно, це спільна власність жителів усієї Бориспільщини. Ми не повинні її ділити. Неправильно, коли хтось намагається «перетягувати ковдру на себе». Сподіваюся, ми знайдемо компроміс у цьому питанні.
Під час зустрічі з головою Бориспільської РДА Дмитром Вороніним і головою райради Владиславом Байчасом ми виступали як однодумці. Але, мабуть, існують певні «підводні течії», які поки що заважають нам знайти спільне рішення.
– Як Ви оцінюєте співпрацю з громадою?
– Активність наших громадян залишає бажати кращого. Наприклад, ми розробляємо стратегічний план розвитку міста на наступні роки, залучаючи містян. Але, на жаль, пропозицій надходить мало. Це стосується і засідань громадської ради, які інколи не проводяться через низьку явку. Багато бориспільців висловлюють невдоволення діями влади «на кухні». А таким чином, як відомо, нічого не зміниться.
Звісно, є активні мешканці, які приходять з ініціативами та пропозиціями, за що я їм дуже вдячний.
– З якими труднощами стикається місцеве самоврядування?
– В першу чергу, це ментальність наших громадян, яку необхідно змінювати. Елементарний приклад: якби кожен перестав смітити на вулицях міста, воно б одразу стало чистим. Або смітник біля будинку культури. Туди звозять відходи з усього мікрорайону, зокрема, приватного сектору. Впоратися з цією проблемою практично неможливо. Всі наші заклики ігноруються. Потрібно лише кожному заплатити за вивезення сміття. Це невеликі кошти, і сміттєзвалище біля будинку культури зникло б.
Багато людей вважають, що місцевий бюджет їх не стосується. Насправді, це кошти містян, а не мої чи депутатів. Їх потрібно використовувати раціонально, а не витрачати на цілодобове вивезення сміття з одного місця.
Ще одна проблема – нетерпимість. Випало кілька сантиметрів снігу, а мені вже телефонують: чому не прибрали? Ми можемо очистити всі дороги за день, але для цього потрібно більше техніки та водіїв. Чи варто цього робити? Можливо, краще використати кошти на щось корисніше?
Проблема не лише в державі, але й у нас самих. Варто змінювати своє ставлення до навколишнього середовища.
Є позитивні зрушення: на вулицях міста більше квітів, стало чистіше.
– Якою має бути ідеальна модель місцевого самоврядування?
– Громада повинна більше брати участь в управлінні містом. Люди не повинні стояти осторонь.
Варто вчитися на кращих прикладах. Наприклад, маленьке американське місто з 11 тисячами жителів, де немає управлінь культури та освіти. Але є п’ять театрів, які працюють на громадських засадах, і культурне життя вирує щодня. Весь процес організовують самі люди.
Місто – наш дім. Всі проблеми – спільні. Якщо ми досягнемо такого ставлення, можна говорити про успіх. Місцеве самоврядування – це обрані громадою очільник міста і депутати, яким висловлено довіру. Варто ретельно зважувати, за кого голосувати. Якщо кандидат не виправдав довіри, його завжди можна переобрати. Це принцип демократії.
На останніх виборах міського голови один з кандидатів пропонував 400 гривень за голос. Прикро, що багато людей брали ці кошти. Але чи варто жертвувати долею міста заради одноразового заробітку?
– Якими останніми досягненнями у місті ви пишаєтеся?
– Нам є чим пишатися. Наприклад, ми вклали суттєві кошти в освітню галузь. Це стосується капітальних видатків, що дозволило зберегти деякі будівлі, зокрема, ЗОШ № 8, де була тріщина, ЗОШ № 1, де був підтоплений підвал, ДНЗ № 1, 3, ДНЗ «Колосочок», «Журавонька». В 2006-2008 роки ми витратили великі кошти на ремонт дахів в освітніх закладах. Плануємо капремонт в інших закладах.
Приємно, що за роки незалежності зараз нам вдалося розпочати будівництво трьох нових об’єктів: садочка, школи, та за підтримки нардепа Сергія Міщенка, домоглися виділення з державного бюджету 5 млн грн на будівництво спортивної зали в НВК «Ліцей «Дизайн-освіта». Це – величезні досягнення. Пишаюся оновленою центральною площею.
Досягненням вважаю будівництво комплексу «Парк таун». Це демонструє заможну громаду, політичну стабільність. В жодному населеному пункті, подібному до Борисполя, немає «Макдональдзу». Це добрий індикатор для інвесторів. Створюються додаткові робочі місця. Це стосується й будівництва бісквітного заводу, який забезпечить бориспільців понад тисячею робочих місць, а міський бюджет – мільйонами гривень.
Загалом, за десять років у нас не було збою в роботі комунальних служб, завжди вчасно розпочинався опалювальний сезон. Це заслуга виконавчого комітету та комунальної сфери.
– Що нового планується у місті?
– Сьогодні важко сказати конкретно, адже невідомо, яким буде бюджет наступного року. В планах – добудувати НВК ім. К. Могилка, розпочати будівництво садочка на вул. В.Момота, футбольних полів зі штучним покриттям у всіх школах.
Хотілося б, щоб Муніципальний театр, який задовольняє дитячу аудиторію, обзавівся приміщенням для дорослих. Там можна було б зробити виставкову залу для робіт українських художників. Це моя мрія, але за підтримки депутатського корпусу вона реальна. Потребує добудови дитяча музична школа.

Ольга Рогач, «ТС», фото Тетяни Підгурської