1. Зої Космодем’янської → Павла Алеппського

Алеппський Павло (Халебський Павло, араб. Бульос аль Халябі ібн аз Заїма аль Халябі; бл. 1627 – 1669) – архідиякон, мандрівник, письменник. Син Антіохйського патріарха Макарія. Народився в м.Халебі (Алеппо) в Сирії. Подорожував разом з батьком з Дамаска через Анатолію, Стамбул, Констанцу до Московского царства. Протягом 1654-1656 років П.А. разом з батьком двічі побував в Україні. Автор твору «Подорож патріарха Макарія», який містить цінний матеріал про тогочасне політичне становище України, культуру, звичаї і побут українського народу в середині 17 ст., зокрема щодо Борисполя: «Прибули у торгове містечко з цитаделлю, на ім’я Бориспіль…».

1. Комуністична → Данила Амеліна

Амелін Данило Павлович – краєзнавець. Одним із перших у післявоєнні роки  (1955 р.) почав досліджувати історію Бориспільського краю. Спонукав до цього колишнього військового-фронтовика не показний, а істинний патріотизм, бажання у найменшій справі докопатися до істини, пізнати історію. Саме з його ініціативи Бориспільський партійний комітет (1962-1963 рр.) прийняв спеціальну постанову про написання історії Бориспільського району і затвердив редколегію у складі 20 чоловік, яку й очолив Д. Амелін. Зібравши достоту даних, Данило Павлович опублікував серію статей про села району в газеті «Соціалістичні лани». Майже весь зібраний ним матеріал Д. Амелін передав у 1972 році до бориспільської бібліотеки, будучи вже тяжко хворим. Архів краєзнавця містив картотеку, 8 зошитів з нотатками, папка з фото та опубліковані матеріали з історії міста Борисполя.

1. Степана Разіна → Байди-Вишневецького

Дмитро Іванович «Байда» Вишневецький – український шляхтич, козацький ватажок, гетьман. Близько 1550 року король Сиґізмунд II Авґуст призначив Дмитра Вишневецького старостою міст-фортець Черкас та Канева. Від цього часу оборона від татарських набігів стала його офіційним обов’язком. Осередком планів та амбіцій Дмитра стала закладена на пониззі Дніпра фортеця. Її він почав будувати власним коштом 1553 року на острові Мала Хортиця. Саме з цією фортецею та іменем Вишневецького частиною дослідників пов’язується поява першої Запорозької Січі.

1. Мануїльського → Бандуристів

Бандура – український народний струнно-щипковий музичний інструмент. У у Борисполі відома капела бандуристів, що діяла при Будинку культури із середини 1920-х років. Керував капелою справжній ентузіаст цієї справи Дем’ян Максимович Кошман. Першими учасниками колективу були вчителі та службовці; К. Конопліч, М. Клещенко, С Шараєвський, С. Яцюта. Це були талановиті, музично обдаровані люди. Перші виступи капели відбувалися в місцевому клубі і селах Потім почали концертувати і в інших містах і селах Київщини, Полтавщини. Пізніше до колективу приєдналися Я. Басанець, Р. Ошумок, М. Щеголь, В. Жупиця, Ф. Лисиця, І. Краснопір та інші. Наприкінці 20-х років капела припинила своє існування. Новий етап творчого життя колективу місцевих бандуристів почався з осені 1932 року. Дуже швидко слава капели відродилася. 1935 року капела бориспільських бандуристів виступила на обласній олімпіаді художньої самодіяльності, де завоювала перше місце. Призове місце колектив зайняв і на республіканській олімпіаді, був нагороджений грамотою Комітету в справах мистецтв України. 1936 року капела брала участь у Першому всесоюзному радіофестивалі, отримала перше місце серед вокально-інструментальних колективів і була премійована творчою поїздкою до Москви, де виступала у Колонному залі Будинку спілок, у Великому залі консерваторії, у палацах культури. Значна частина бандуристів, які стали професійними музикантами, була репресована у другій половині 30-х років.

1. Артема → Лікаря Бахницького

Станіслав Антонович Бахницький – бориспільський земський лікар, громадський діяч, який був одним із тих діячів, яка несли в народ ідеї національного відродження. Він започаткував у містечку народні читання, де знайомих своїх земляків з рідною літературою, історією, піснями свого народу. Зокрема, на цих зібраннях співав хор А. Калити.

1. Дзержинського → Бежівка

Історична назва вулиці. Зараз – Дзержинського. Назву місцевий переказ пояснює так. Першими поселенцями тут були вихідці з Бежова, населеного пункту у житомирському повіті. Вони привезли з собою не лише своє майно і родини, а і назву власного поселення.
Історичні документи засвідчують також, що на початку ХVII століття до Борисполя переселилися вихідці з цього населеного пункту, які втекли від утисків польської шляхти. Переселенці могли назвати місце, де поселилися, близьким їм словом, що нагадувало рідну землю. Хоча ніхто вже не скаже, чи назвали вулицю так, як себе називали прибульці, чи самі вони прилучалися до її називання.
Зважаючи на суфікс присвійності –ів, можна також висловити припущення про походження назви від прізвища або прізвиська першопоселення Беж(а): чий хутір? – Беж -ів. Про існування такого імені у слов’ян свідчить назва населеного пункту, згаданого вище.
А. С. Шульга подає її опис у ХХ ст.: «Тільки вона одна у Борисполі була викладена каменем. Там Баталін та інші землевласники скооперувалися і проклали до своїх земель цю дорогу. А дід Лящ, хата якого стоїть й досі на Бежівці (№17), хвалився, що цю дорогу він зробив.»

1. Клари Цеткін → Олеся Бердника

Бердник Олесь (Олександр) Павлович – український письменник-фантаст, філософ, політичний діяч. Народився 25 грудня 1927 року в с. Вавілові Снігурівського району Миколаївської області. Перші дитячі враження майбутнього письменника пов’язані з дніпровськими луками Кийлова, куди сім’я незабаром переїхала. У 16 років добровольцем пішов на фронт. Після війни деякий час працював в районній газеті. 1949 року закінчив драматичну студію при театрі ім. Івана Франка, проте на сцені працював недовго. Почалося табірне життя: був засланий на Далеку Північ, потім в Казахстан. В Київ повернувся у 1955 році. У 1957 році побачив світ перший твір письменника – «Поза простором і часом». У 1971 році – «Зоряний корсар». А між ними – «Сини Світовида»,       «Шляхи титанів», «Стріла часу», «Подвиг Вайсавати» тощо. 60-тисячний наклад роману «Зоряний корсар» як «идейно порочное произведение» було вилучено, автора виключено з Спілки письменників (1974 р.). У 1978 році за участь в Українській Гельсінській спілці отримав новий строк – 6 років тюрми і три роки заслання. Через 5 років Бердника було амністовано і поновлено у Спілці письменників України. Твори письменника отримали всесвітнє визнання і популярність, перекладені багатьма мовами світу. Останні роки життя О. Бердника пройшли у селі Гребенях на Київщині, де великий фантаст і знайшов вічний спочинок навесні 2003 року. 2 серпня 2005 року тут встановлено пам’ятник   письменнику.

1. Жукова → Миколи Березового

Березовий Микола Вікторович, позивний «Береза» (1976 – 2014) – учасник Антитерористичної операції на Сході України (російсько-української війни), боєць батальйону міліції спеціального призначення «Азов», громадсько-політичний діяч. Народився в Горлівці Донецької області. Навчався в Українському інституті розвитку фондового ринку Київського національного економічного університету ім. В. Гетьмана, Міжнародному університеті фінансів при «НТУУ «КПІ». Працював на посадах начальника управління комунального підприємства «Трамвайно-тролейбусне управління Горлівської міської ради», провідного спеціаліста ТОВ «Пріоритет», керівника філії ТОВ «Конкорд капітал», помічника-консультанта депутата Верховної Ради Андрія Шкіля, спеціаліста ТОВ «Корона», інженера-теплотехніка ВАТ«Стирол». У травні у 2014 року добровольцем пішов захищати Донбас. Став командиром 2-ї чоти 3-ї сотні батальйону міліції спеціального призначення «Азов». Загинув від кулі снайпера 10 серпня 2014 під м. Іловайськом Донецької області, намагаючись врятувати пораненого товариша. Похований у Борисполі на території Книшового меморіального паркового комплексу. Нагороджений посмертно орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

1. Кірова → Ганни Берло

Берло Ганна Львівна – педагог, літератор, науковець. Народилася 5 вересня 1859 року у Воронькові. Навчалася в підготовчому пансіонаті фон Кремера у Борисполі, через два роки, краще за всіх склавши вступні іспити, вступила до другого класу Київської дівочої гімназії. 1874 року отримала атестат про закінчення із золотою медаллю гімназії, де й залишилася на викладацькій роботі. 25 років пропрацювала Ганна Берло на педагогічній ниві, 1907 року вона обрана дійсним членом Українського наукового товариства (УНТ), товариства «Просвіта». З 1919 року почала працювати в Академії Наук України, спершу – в Комісії Словника живої української мови, згодом – науковим працівником в Комісії для складання Біографічного Словника діячів України. У жахливих умовах воєн і революцій Ганна Берло знаходить у собі сили не лише вести уроки в гімназії (тепер вже з української мови), а й працювати над підручником з української граматики (вийшов у 1919 році). Ганна Берло. зробила гідний внесок у справу освіти і виховання цілого покоління свідомих українок, у розвиток української філологічної науки, історії. А її підручник з української граматики отримав схвальні відгуки й нагороди та неодноразово перевидавався. Дата смерті невідома.

1. Тельмана → Дмитра Бортнянського

Бортнянський Дмитро Степанович (1751 – 1825) – український композитор, співак і диригент. Народився у Глухові. Навчався спочатку у Глухівській співацькій школі, згодом у Бальдасаре Ґалуппі, керівника придворної хорової капели у Петербурзі. Подальшу освіту протягом 10 років здобував в Італії, де і створив свої перші музичні твори. Працював у Петербурзькій придворній хоровій капелі, спочатку капельмейстером, потім – директором. У 1816 році композитора було призначено головним цензором духовних творів. Дмитро Бортнянський є автором 6 опер, камерно-інструментальних творів, хорових циклічних концертів, 10 двохорних концертів, херувимських та причасних творів, а також нового типу хорового концерту. Помер у 1825 році в Петербурзі, де і був похований.

1. Куйбишева → Катерини Бранки

Бранка-Кривуцька Катерина Кирилівна (1906 – 1990) – актриса, режисер, учитель мистецького слова. Народилася у Воронькові (дівоче прізвище Придатко). Середню освіту здобула в Борисполі, потім навчалася в музично-театральному інституті ім. Лисенка. Акторську діяльність розпочала на Харківщині, працювала в театрах: «Березіль», «Музичної комедії», «Революції», «ім. Шевченка». Грала героїчні, ліричні, характерні і комедійні ролі, що свідчить про широкий діапазон її творчості. В передвоєнні роки разом з чоловіком переїздить в Західну Україну, там працювала в театрі малих форм «Веселий Львів». Після війни родина переїздить в до Мюнхена (1946 р.), а згодом – до Америки (1949 р.), у м. Детройт. Там багато працювала як майстер художнього слова, на ниві українського просвітництва, була режисером-постановником літературних вистав, вечорів тощо. Твори Олександра Олеся, Василя Симоненка, Ліни Костенко, Лесі Українки, Михайла Коцюбинського – це програма лише одного виступу актриси (школа українознавства, 1966 рік). Актор, режисер, декламатор і учитель живого українського слова в одній особі – це велика праця, що її проводила Бранка-Кривуцька в школі українознавства. Вона завжди знаходила час і сили, щоб передати свої знання і уміння молоді, збудити любов до українського слова.

1. Ворошилова → Гетьмана Виговського

Іван Виговський – (бл. 1608 – 1664) – український військовий, політичний і державний діяч, Гетьман Війська Запорозького, голова козацької держави у Наддніпрянській Україні (1657–1659). Народився у родині православного шляхтича на Овруччині (нині – Житомирська область). Випускник Київської братської школи. Працював спочатку на адміністративних посадах на Київщині та Волині. Згодом вступив до кварцяного (найманого) війська Речі Посполитої, де став ротмістром. У Визвольній війні 1648 – 1657 починав на боці урядових військ, потрапив до татарського полону, але викуплений Богданом Хмельницьким та працював спочатку його особистим писарем, а з 1650 – на посаді військового генерального писаря. Сформував і очолив при гетьмані козацький уряд – Генеральну військову канцелярію. Брав участь у всіх значних битва війни, займався розробкою текстів та був присутнім при укладенні Зборівського, Білоцерківського та Переяславського договорів. Після смерті Хмельницького був обраний гетьманом. У 1658 році уклав Гадяцьку угоду з Річчю Посполитою, згідно з якою козацька Україна – Велике князівство Руське – ставала третьою складовою цієї держави. У 1659 році в ході українсько-московської війни з допомогою кримського хана вщент розбив московитів під Конотопом. Через конфлікти з опозицією передав булаву Юрію Хмельницькому та продовжив діяльність на посаді київського воєводи та у польському війську. У 1664 році виступив співорганізатором антипольського повстання на Правобережній Україні, за що був заарештований та страчений.

1. Якіра → Ярослава Гашека

Я́рослав Матей Франтишек Га́шек (1883 – 1923) – чеський письменник-сатирик. Народився у Празі у родині вихідців із селян. Навчався у початковій школі, потім – в гімназії та торгівельному училищі. Почав працювати службовцем у банку, але через любов до піших мандрівок був звільнений і відтоді жив з літературної праці. Написав велику кількість творів – віршів, гумористичних оповідань, фейлетонів. З початком Першої світової війни був мобілізований до австро-угорської армії. У серпні 1915 року його було нагороджено срібною медаллю за відвагу. Однак у вересні того ж року він добровільно здався у російський полон (ще у довоєнні роки його політичні погляди були спрямовані проти австро-угорської монархії). Гашек долучився до Чехословацького легіону, що воював на стороні Російської імперії. Один з загонів Чехословацького легіону базувався деякий час у Борисполі. Знаючи про літературний талант Ярослава Гашека, керівництві легіону направило його працювати в газету «Чехослован», яка друкувалася в Києві. Через непорозуміння з російськими офіцерами (образив російського офіцера вищого рангу) Ярослав Гашек потрапляє за грати. Результатом цього непорозуміння стала його відправка в Бориспіль. Пробув тут недовго, але саме з Борисполем пов’язане друге народження Швейка (1912 року в Празі вийшла книжка оповідань «Бравий солдат Швейк та інші історії»). Після війни Гашек працював деякий час на різних посадах у Червоній армії, а в 1920 році повернувся на батьківщину, де продовжив роботу над своїм найвідомішим твором. Однак четверті частині «Швейка» побачити світ не судилося – письменник помер у місті Липніце.

1. Котовського → Глибоцька

Історична назва вулиці. Зараз – Котовського. Це одна з найдавніших вулиць у Борисполі, що сполучає вул. Київський Шлях із західною околицею міста. Давність таких назв, як Глибоцька, на думку дослідників, підтверджується суфіксами –цьк, -ськ. Згадується у документах XVIII ст. Назва прозора і не викликає плутанини: її могли дати через назву села Глибокого в напрямку якого простягається вулиця.

1. Павліка Морозова → Академіка Глушка

Глушко Валентин Петрович (1908 – 1989) – академік Академії наук УРСР та АН СРСР, вчений у галузі ракетно-космічної техніки. Народився в Одесі. Навчався в Реальному училищі імені Св. Павла (IV професійно-технічна школа «Метал» ім. Троцького), Ленінградському державному університеті. Також здобув музичну освіту. У 1929 році почав роботу Газодинамічній лабораторії в Ленінграді. Під його проводом тут було розроблено перший у світі електротермічний реактивний двигун. Глушко своїми розробками започаткував нову добу ракетного двигунобудування. З 1934 працював у Москві, Казані, радянській зоні окупації Німеччини та у підмосковних Хімках, де продовжував конструювати ракетні двигуни. З 1974 року очолив радянську космічну програму. Завдяки цим двигунам СРСР досяг значних висот в освоєнні Космосу, і на них нині працюють багаторазові ракетно-космічні комплекси «Енергія», «Буран», космічні кораблі «Восток», ракети-носії «Протон». Брав участь у створенні орбітальної станції «Мир». Став ініціатором створення у Полтаві Музею авіації і космонавтики. Помер і похований у Москві.

1. Рози Люксембург → Бориса Гмирі

Гмиря Борис Романович (1903 – 1969) – український оперний і камерний співак, народний артист СРСР. Народився в Лебедині (нині – Сумська область). З раннього дитинства змушений був тяжко працювати – матросом, кочегаром і вантажником. З 1930 року розпочав навчання, спочатку здобуваючи інженерні спеціальності, а потім – у консерваторії. З 1939 року працював у Київському театрі опери та балету. Продовжував виступи і під час німецької окупації, а перед наступом Червоної армії у 1943 році перевівся до Кам’янця-Подільського. З 1944 року – знову у Києві. Мав голос широкого діапазону, безмежних виражальних можливостей, м’якого, красивого тембру; Є співаком високої вокальної культури, неперевершеним виконавцем українських, російських та західних романсів. Гастролював за кордоном, але тільки в країнах соцтабору. До розвинутих країн співака радянська влада не випускала. Масово надходили заявки на виступи Гмирі в концертах і оперних партіях із США, Канади, Італії, Англії, Голандії та інших розвинутих країн світу, але йому про це не говорили. Радянська влада (в тому числі особисто Микита Хрущов) не могла пробачити Гмирі виступів перед німцями на окупованій території під час війни. Працюючи в Київському оперному театрі, співак зазнавав постійних утисків. Замість басових партій йому доручали виконувати партії для баритона та тенора. Врешті-решт, його змусили взагалі залишити Київський оперний. Йому надходили пропозиції роботи і за межами України, зокрема, у Москві та Нью-Йорку, однак він бачив можливості жити і працювати не в Україні. До кінця життя співак концертував. Помер і похований у Києві.

1. Карла Маркса → Голубівка

Історична назва вулиці. Зараз – Карла Маркса. На перший погляд назву вулиці можна було би пов’язувати з птахами: голубів тут було дуже багато. Однак, мабуть, ближчою до істини може бути думка про те, що назва утворилася від прізвища чи прізвиська першопоселення, якого звали Голуб і який мав тут свій двір та орні поля. Місцеві жителі дотримуються такої ж думки. Спочатку, наприклад, казали: «Чий хутір?» – «Голубів», пізніше – просто «Голубів». А за вулицею вже закріпилася назва «Голубівка».

1. Воровського → Гришинська

Історична назва вулиці. Зараз – Воровського. Назва «Гришинська» може бути пов’язана з іменем першопоселенця (Григорій, Гриць). Суфікс –ин свідчить про це. А про давність назви свідчить інший суфікс – –ськ, за допомогою якого вона утворена – це один з найдавніших словотворчих суфіксів. У Борисполі було поширене прізвище Гриша, напр., Віра Гриша – дружина автора спогадів «Доба і доля» І. Козуба.

1. Фурманова → Павла Дришлюка

Дришлюк Павло В’ячеславович (1973 – 2014) – учасник Антитерористичної операції на Сході України (російсько-української війни), капітан Збройних Сил України. Народився у м. Легніца (Польща). Навчався в Харківському вищому військовому авіаційному училищі. Працював старшим бортовим авіаційним техніком-інструктором у