В умовах глобальних геополітичних змін, взаємини між Росією та Іраном часто розглядаються як міцний стратегічний альянс, спрямований проти західного впливу. Однак, поглиблений аналіз їхніх зв’язків свідчить про більш складний і прагматичний характер, де пряма та суттєва допомога Росії Ірану може бути менш імовірною, ніж це здається на перший погляд. Попри публічні заяви про дружбу та спільні інтереси, реалії сьогодення, особливо внутрішні виклики, з якими стикається Москва, суттєво обмежують її можливості надання широкої підтримки.Відносини між Росією та Іраном базуються на взаємній вигоді та спільній опозиції до певних аспектів міжнародної політики Заходу. Ця співпраця охоплює різні сфери, від торгівлі зброєю до координації дій у регіональних конфліктах, таких як ситуація в Сирії. Проте, характер цих взаємин є скоріше транзакційним, аніж глибоко ідеологічним чи альтруїстичним. Кожна зі сторін переслідує власні національні інтереси, які не завжди збігаються.Сьогодні Росія зіштовхується з безпрецедентним тиском міжнародних санкцій, що значно підривають її економіку та обмежують доступ до сучасних технологій і фінансових ресурсів. Більш того, її основні зусилля та ресурси спрямовані на підтримку власних геополітичних амбіцій, зокрема, у контексті тривалого конфлікту, який вимагає колосальних фінансових і матеріальних витрат. У такій ситуації, можливості Росії надати значну економічну чи технічну допомогу Ірану стають вкрай обмеженими.Навіть якщо розглядати сфери, де співпраця Росії та Ірану є найбільш помітною, наприклад, у військово-технічній галузі, вона здебільшого носить характер взаємного обміну або продажу, а не односторонньої допомоги. Іран, зі свого боку, також прагне диверсифікувати свої міжнародні зв’язки та уникати надмірної залежності від будь-якої однієї країни, що є частиною його стратегії виживання в умовах міжнародної ізоляції.Така динаміка свідчить про те, що будь-яка допомога Росії Ірану буде ретельно зважуватися Москвою з огляду на її власні можливості та пріоритети. Надання масштабної фінансової чи військової допомоги, яка могла б суттєво змінити економічне становище Тегерана або його оборонний потенціал, видається малоймовірним. Росія, швидше за все, продовжуватиме точкову співпрацю, яка відповідає її власним стратегічним цілям, не обтяжуючи себе значними зобов’язаннями.Отже, незважаючи на публічний дискурс про міцне партнерство, реальний потенціал для широкої допомоги Росії Ірану є обмеженим. Внутрішні виклики та міжнародні реалії змушують Москву ретельно пріоритизувати свої ресурси, роблячи Тегеран лише одним з багатьох зовнішньополітичних векторів, а не об’єктом для масштабної безкорисливої підтримки. Ця ситуація підкреслює прагматичний характер міжнародних відносин, де навіть «дружба» підпорядковується стратегічним та економічним розрахункам.