Після 40 років конфлікту, 40 000 загиблих і без курдської батьківщини, заборонена Робітнича партія Курдистану (PKK) завершує війну проти турецької держави.

Це знаменує кінець одного з найдовших конфліктів у світі – історичний момент для Туреччини, її курдської меншини та сусідніх країн, куди перекинувся конфлікт.

Речник правлячої партії президента Реджепа Тайіпа Ердогана заявив, що це важливий крок до країни, вільної від терору.

Але що отримає PKK за роззброєння та розпуск? Поки що уряд не давав жодних обіцянок – принаймні публічно.

Переховуючись у чайній від раптової сильної зливи з градом, яка вдарила по стародавньому місту Діябакир, 65-річний водій Неджметтін Більмез скептично ставився до того, що може статися далі.

«Вони [уряд] обманювали нас тисячі років», – сказав він.

«Коли я отримаю посвідчення особи в кишені, де буде написано, що я курд, я повірю, що все буде вирішено. Інакше я в це не вірю».

Сидячи поруч на маленькій плетеній табуретці, 80-річний Мехмет Ек мав іншу думку.

«Це сталося пізно», – сказав він.

«Я хотів би, щоб це сталося десять років тому. Але все одно, будь-кому з будь-якого боку, хто зупинить це кровопролиття, я салютую», – сказав він, торкнувшись верхівки своєї плоскої кепки.

«Цей конфлікт – брат на брата. Той, хто гине в горах [PKK], наш, і солдат [з уряду] наш.

«Ми всі програємо, турки та курди».

Він хоче амністії для бійців PKK – як і багато хто тут – і звільнення ув’язнених курдських політиків.

«Якщо все це станеться, це буде прекрасний мир», – сказав він.

У цьому переважно курдському місті на південному сході Туреччини – фактичній курдській столиці – ми виявили приглушену реакцію на заяву PKK.

Місто було понівечене та перетворене конфліктом.

Турецькі війська та PKK билися в самому центрі Діярбакира в 2015 році. Ви все ще можете побачити руїни будівель, зруйнованих турецькою армією.

Багато місцевих жителів сказали нам, що вітають мир або ідею миру та не хочуть більше смертей – турецьких чи курдських.

«Ніхто нічого не досяг», – сказав 63-річний Ібрагім Назлікан, попиваючи чай у тіні величних міських мурів, які охороняють Діярбакир з римських часів.

«Немає нічого, крім шкоди та втрат, з цього боку і з того боку. Немає переможців».

Конфлікт охопив гори північного Іраку – які стали штабом PKK в останні роки – до найбільших міст Туреччини.

У 2016 році біля стамбульського футбольного стадіону філія PKK здійснила подвійний вибух, вбивши 38 поліцейських і 8 цивільних. Багато курдів і турків сподіваються, що це кінець темного розділу, який забрав 40 000 життів. PKK прагне миру, але чи буде він?

Рішення PKK скласти зброю було прийнято після лютневого заклику її ув’язненого лідера Абдулли Оджалана, який заявив, що «немає альтернативи демократії».

Наразі 76-річний чоловік залишається у своїй камері у в’язниці на острові біля Стамбула, де він утримується з 1999 року.

Для своїх прихильників він залишається героїчною постаттю, яка винесла їхню справу на світову арену. Вони хочуть, щоб його звільнили.

47-річна Меніче серед них. Вона наполягала на тому, що його звільнення є ключем до нового світанку для курдів, які становлять до 20% населення Туреччини.

«Ми хочемо миру, але якщо наш лідер не буде вільним, ми ніколи не будемо вільними», – сказала вона.

«Якщо він буде вільний, ми всі будемо вільними, і курдська проблема буде вирішена».

Вона оточена сімейними фотографіями близьких, які загинули, воюючи за PKK, яка класифікується як терористична організація Туреччиною, Великобританією, США та ЄС.

Вона втратила п’ятьох родичів, включаючи брата та старшого сина Зіндана.

Він приєднався до PKK у 17 років і помер у 25 років, загинувши під час турецького авіаудару три роки тому.

Очі Меніче наповнюються сльозами, коли вона розповідає нам, як він допомагав їй по господарству.

Його шлях міг бути визначений з народження.

«Ми назвали його Зіндан [що означає камера], тому що його батько був у в’язниці, коли він народився», – сказала вона нам.

На одній великій фотографії на стіні зображено Зіндана разом із його братом Берхвенданом, який пішов його стопами «вгору в гори» до PKK, коли йому виповнилося 17 років.

Берхвендену зараз 23 роки. Його мати не знала, живий він чи мертвий, поки він не надіслав своїй родині фотографію себе під час Рамадану в березні.

Меніче сподівається, що її син, який вижив, тепер може повернутися.

«Я сподіваюся, що Берхвендан і його друзі повернуться додому. Як мати, я хочу миру. Нехай не буде вбивств. Хіба не було достатньо страждань для всіх?»

Але чи вірить вона, що між Туреччиною та курдами може бути мир?

«Я вірю в нас, в Оджалана та в нашу націю [курдів]», – твердо сказала вона.

«Ворог [турецька влада] змусив нас не вірити в них».

Однак прокурдські політичні партії мають певний вплив.

Ердогану потрібна їх підтримка, щоб мати можливість балотуватися на третій термін на посаду президента на виборах, які мають відбутися в 2028 році.

Зі свого боку, PKK зазнала серйозних ударів від турецької армії в останні роки, коли лідери та бійці були вистежені в дроновій війні.

А регіональні зміни в Ірані та Сирії означають, що бойова група та її філії мають менше свободи дій.

Обидві сторони мають свої причини для укладення угоди зараз. Це може бути підставою для надії.