На тлі переговорів у США, які не залучали Україну, українці з тривогою очікували їхніх результатів. Переговори між президентами США та Росії, що мали розпочатися, викликали занепокоєння, адже український президент не був запрошений.

Раніше лунали натяки на можливі “земельні обміни”, що могло означати передачу українських територій Росії. В Україні, де більшість населення недовіряє російському керівництву, спостерігалося поєднання глибокого скептицизму щодо переговорів та втоми від війни.

“Це питання торкається мене безпосередньо”, – сказала 30-річна Тетяна Бессонова з Покровська, одне з міст, майбутнє якого опинилося під питанням. “Моє рідне місто знаходиться на лінії вогню. Якщо активні бойові дії припиняться, чи зможу я повернутися?”

Питання переговорів, земельних обмінів та перегляду кордонів є глибоко болючими для тих, хто виріс у постраждалих регіонах. “Це місце, де я народилася, моя батьківщина”, – зазначила вона. “Ці рішення можуть означати, що я ніколи не зможу повернутися додому. Що я та багато інших втратять надію на повернення.”

Президент Франції заявляв, що досягнуто згоди щодо того, що жодні територіальні поступки не будуть зроблені без згоди України. Також планувалася друга зустріч з участю українського президента перед будь-якими угодами.

Однак, непередбачуваність дій американського лідера викликає сумніви. В Україні мало вірять, що він не піддасться впливу російського колеги, особливо під час особистої зустрічі. Дехто вважає, що існує значна небезпека, оскільки бажання американського президента бути сприйнятим як той, хто вміє досягати угод, може призвести до приватних домовленостей з росіянами.

Розглядалися різні варіанти для припинення вогню: від заморожування поточних ліній фронту до визнання Росією анексії чотирьох областей на сході та півдні України.

Опитування показують, що значна частина українців підтримує компроміси щодо території для прискорення завершення війни, але лише за наявності гарантій безпеки від міжнародних партнерів. Глибока недовіра до Росії змушує багатьох вважати, що угода про заморожування лінії фронту без гарантій безпеки може стати запрошенням до нового нападу.

“Якщо ми заморозимо лінії фронту та поступимося територіями, це лише стане платформою для нового наступу”, – зауважив український снайпер, який служить на сході країни. “Багато солдатів віддали свої життя за ці території, за захист нашої країни.”

“Демобілізація почнеться, поранені та виснажені солдати будуть звільнені, армія скоротиться, і під час однієї з таких ротацій росіяни знову завдадуть удару. Але цього разу це буде кінець нашої країни.”

За словами Антона Грушецького, директора Київського міжнародного інституту соціології, люди з усіх верств українського суспільства змушені ухвалювати важкі рішення щодо свого майбутнього.

Одним із найскладніших рішень було прийняття ідеї надання де-факто контролю над частиною української території Росії. “Це 20% нашої землі, і це наші люди. Але українці показують нам, що вони гнучкі, вони говорять нам, що вони приймуть різні форми гарантій безпеки.”

Згідно з опитуваннями інституту, 75% українців повністю виступають проти надання Росії формального права власності на будь-яку територію. Серед решти 25% були проросійськи налаштовані люди, а також ті, хто був настільки втомлений від війни, що вважав необхідними важкі компроміси.

“Я вважаю, що війну слід зупинити будь-яким можливим способом”, – заявила 70-річна Любов Назаренко, пенсіонерка з Донецької області. “Чим довше вона триває, тим гірше стає. Росіяни вже окупували Херсонську область і хочуть Одесу. Все це має бути зупинено, щоб молодь не гинула.”

Її син ще не воює, але може бути мобілізований. Вона зазначила, що, на її думку, через три роки війни, з сотнями тисяч загиблих та поранених з українського боку, збереження життя переважає всі турботи про землю.

“Я просто не хочу, щоб люди гинули”, – сказала вона. “Ні молодь, ні старих, ні мирних жителів, які живуть на лінії фронту.”

У п’ятницю, коли наближався час початку переговорів, українці святкували важливий день – Успіння Пресвятої Богородиці. Це день, коли, як вважається, вона чує молитви всіх, хто її потребує.

У Свято-Михайлівському Золотоверхому монастирі в Києві отець Олександр Безкровний проводив молебень за кількох десятків людей. Після служби він зазначив, що йому важко підібрати слова, щоб описати несправедливість майбутніх переговорів, назвавши це “великою несправедливістю та божевіллям” – виключення українського президента з процесу.

Як і інші, отець визнавав похмуру реальність, що стоїть перед Україною – країна не в змозі силою повернути окуповані території. Тому необхідна угода. Однак, на думку священнослужителя, зосереджуватися слід не стільки на землі, скільки на людях.

“Якщо нас змусять віддати територію – якщо світ це дозволить – найважливіше – це зібрати всіх наших людей. Світ повинен допомогти нам вивезти наших людей.”

У своїх молитвах отець не згадував безпосередньо переговори, але молився за майбутню силу України – “на лінії фронту та в дипломатичному просторі”.