Проєкт SLAM, частина програми Pluto, стартував у США у 1956 році. Основною метою було створення надзвукової маловисотної крилатої ракети з ядерним прямоточним повітряно-реактивним двигуном. Така зброя мала б проривати протиповітряну оборону Радянського Союзу та завдавати ударів по глибоких тилових цілях. Для досягнення величезної дальності польоту застосовувався унікальний ядерний двигун, який генерував тягу шляхом нагрівання повітря, що проходило через активну зону реактора.

Ракета SLAM мала досягати висоти 11 кілометрів за 30 секунд, розвивати швидкість до 3,5 Маха, а потім летіти на надзвичайно малих висотах – 150-300 метрів – зі швидкістю до 3 Маха. Для забезпечення цілісності конструкції в екстремальних умовах експлуатації корпус виготовлявся зі спеціального сплаву Rene 41 та покривався золотом для кращого теплообміну. Це була справді новаторська розробка для свого часу.

Окремою інновацією, що застосовувалася в проєкті SLAM, була перша у світі навігаційна система TERCOM (Terrain Contour Matching). Ця система дозволяла ракеті самостійно орієнтуватися за рельєфом місцевості, коригуючи свій політ. Технологія TERCOM виявилася настільки успішною, що використовується в сучасних крилатих ракетах і донині.

У 1964 році інженери успішно провели випробування ключового елементу – ядерного двигуна Tory II-C. Цей двигун демонстрував стабільну роботу протягом трьох хвилин на максимальній потужності у 461 МВт. Незважаючи на успіхи в розробці та тестуванні компонентів, проєкт SLAM так і не перейшов до стадії повноцінних льотних випробувань.

Головною причиною закриття проєкту стало різке зміна військових пріоритетів Сполучених Штатів. Нові покоління міжконтинентальних балістичних ракет, такі як Titan II, пропонували швидший та більш гарантований удар, мінімізуючи ризик масштабного радіоактивного забруднення, яке могло б спричинити використання ядерного двигуна ракети. Крім того, існували значні складнощі з безпекою: не було чіткого розуміння, як саме проводити випробування SLAM. Однією з пропозицій було проведення запуску над Тихим океаном з подальшим затопленням несправного реактора у Маріанській западині.

У липні 1964 року проєкт SLAM було офіційно закрито з офіційною причиною: “занадто провокаційний”. Ця мотивація звучить іронічно, особливо в контексті сучасних дискусій щодо безпеки та потенційної провокативності новітніх розробки Росії.