Вони хотіли жити…

Ціною неймовірних зусиль вони виборювали наше майбутнє. Вони мріяли, кохали, будували плани. У їхніх очах палала жага до життя, у серцях билися найсміливіші мрії, а руки тримали наші майбутні світанки. Але вони пішли, залишивши нам найдорожче — свободу, шанс дихати, жити і любити. Це їхня жертва, яка дає нам можливість продовжувати.

Ми продовжуємо, бо вони віддали свої життя за наше завтра. Як боляче усвідомлювати, що замість їхнього щирого сміху ми чуємо тепер лише тишу… Тишу, яка постійно нагадує: наш борг перед цими героями безмежний. Ми не маємо права забувати їхній подвиг, пробачати тим, хто відібрав у нас їх, чи недооцінювати їхню самопожертву.

Майже кожен із них помирав мученицькою смертю, зустрічаючи останні хвилини з болем, але й з вірою в нас, у майбутнє, яке вони захищали. Їхні страждання — це гірка, але справедлива ціна, яку ми заплатили за свою свободу. Ця ціна нагадує нам про їхній героїзм.

Хоча б раз на тиждень виділіть собі кілька хвилин. Зупиніться. Запаліть свічку пам’яті. Вшануйте їхні душі. Подякуйте за те, що вони не побоялися зробити найважливіше — віддали своє життя за нашу свободу.

Їх більше немає фізично серед нас, але вони назавжди залишаються в наших серцях. У кожному нашому кроці, у кожному світанку, який ми зустрічаємо, живе їхня пам’ять.

Шкода, що вони не побачать того світу, який самі самовіддано захищали. Але ми можемо зробити одну просту, але надзвичайно важливу річ: пам’ятати. Бо пам’ять — це найсвятіше, що ми можемо їм дати, це наш незламний зв’язок.

За їхній подвиг, за їхні мрії, які тепер ми маємо всі разом втілити у вільній Україні.