Війна в Україні, ця чорна смуга болю, почалася для нас не раптово, а триває з 2014 року. Вона тихо входила в наші міста тривожними сиренами, прокрадалася в домівки звістками з фронту, назавжди закарбувалася в серцях іменами тих, кого вже немає поруч. Повномасштабне вторгнення 2022 року стукнуло в кожні двері, не залишивши осторонь нікого. Кожен українець став частиною цієї боротьби: хто зі зброєю в руках став на захист, хто рятував, молився, приймав біженців, волонтерив, тримав тил і мужньо тримався сам. Сьогодні, 24 лютого, в хвилині молитовної тиші ми згадуємо всіх: живих і полеглих, сильних і втомлених, тих, хто на передовій, і тих, хто несе свій щоденний фронт боротьби за майбутнє. Війна в Україні – це не лише про битви, це про незламність духу, про єдність народу, про пам’ять, яку ми бережемо. Ми пам’ятаємо кожного, хто віддав своє життя за свободу та незалежність нашої держави. Наша сила – в єдності, наша надія – у перемозі, а наша пам’ять – вічна. Ми вшановуємо героїв, які стали щитом для Батьківщини, та тих, хто продовжує боротися, незважаючи на труднощі.

Війна в Україні для нас почалася не раптово, вона тягнеться чорним шлейфом болю з 2014 року. Війна входила в наші міста пошепки тривог, у домівки – звістками з фронту, у серцях закарбувалася іменами тих, кого вже немає поруч.

А в 2022-му вона постукала в кожні двері. Не залишилося осторонь нікого — ні того, хто зі зброєю став на захист, ні того, хто рятував, молився, приймав, волонтерив, тримав тил і тримався сам.

Сьогодні, 24 лютого, у молитовній тиші згадаймо всіх, і живих і полеглих, і сильних, і втомлених, і тих, хто на передовій, і тих, хто несе свій фронт у щоденному житті.