Сьогодні, 06 вересня 2025 року, минають другі роковини від дня загибелі нашого Героя-земляка, розвідника 131-го окремого розвідувального батальйону – Багно Андрія Ігоровича з Коньонпля.

Андрія пам’ятають талановитим, усміхненим, позитивним… Нині поряд з нами стояла маленька точна татова копія – Настуня.

У житті Андрія було все – Помаранчева Революція, АТО, любов і велика війна. Коли розпочався перший Майдан, Андрію було лише 9 років. Ідеали Майдану зачепили душу маленького хлопчика за живе, і тодішній чотирикласник твердо вирішив – Україна понад усе – і над його повір’ям внаслідок результатів президентських виборів замайорів помаранчевий прапор, як символ свободи!

Коли в Україні було оголошено АТО, Андрій просився на фронт добровольцем, але за віком його не взяли. Дочекавшись свого повноліття, хлопець пішов на строкову службу. Згодом підписав контракт зі Збройними Силами України.

Двадцятирічним юнаком він бачив зранену Донеччину та люто ненавидів нечисть, що прийшла на нашу землю і намагалася відкуcити її шмат.

Андрій мав декілька поранень, контузії – та після шпиталів він знову й знову повертався до побратимів. На всі прохання мами залишитися у мирному житті, казав: “Тут ви – моя сім’я, а там на мене чекає сім’я військова. Як вони будуть без мене?”. Андрій дуже переймався своїми побратимами та боявся в чомусь їх підвести.

Під час АТО Андрій навчився грати на гітарі. У вільний від служби час він грав та співав. А перебуваючи під Волновахою, в 2018 році Андрій записав в студії пісню – мамі надіслав, щоби та першою її оцінила. Тоді пані Олена злякалася, її душу паралізував страх, що син піснею прощається з нею. Та доля вберегла її Андрія…

А потім в його серці оселилося кохання. Дівчина Юля з Вінниччини витіснила на декілька років з його життя військовою професію, і Андрій чекав на появу на світ найбільшої любові та втіхи – своєї дівчинки-квіточки Насті.

Працював в акціонерному товаристві “Одесагаз” та займався улюбленою справою – малював та грав. Його “тату” й досі на чиємусь тілі. Його гравіювання – на чужих пам’ятниках та обелісках.

Повномасштабне вторгнення застало Андрія вдома, проте відразу сказав рідним, що не має права залишатися тут, і вже надвечір 24 лютого 2022 року, на старенькій “Таврії” разом із земляком, приїхав до своєї військової частини.

Контузії, осколкові поранення не зупинило його, він рвався до боротьби – після лікування та реабілітації Андрій знову і знову повертався на фронт. Він завжди ставив виконання завдання на перше місце, свідомо приймав рішення та брав участь у будь-якій бойовій операції, навіть там, де шанси залишитися живим – були мінімальними.

Незадовго до своєї загибелі Андрій сказав мамі, що – це останній його бій і все! Він проситиметься перевести його. Контузії та поранення давали про себе знати – погіршився зір, Андрій погано чув. А зір та слух для розвідника – то все! Про комісування мова не йшла: він хотів бути в строю, передавати свої вміння й знання та навчати молодих бійців.

06 вересня 2023 року так, як передрікав Андрій, – був й його останній бій. З нього він вийшов на Щиті… Того ранку розвідники натрапили на ворожу засідку. Врятувавши важкопораненого побратима, Андрій Ігорович Багно, ветеран війни, розвідник, загинув від кулі снайпера на острові Козацький, що на Херсонщині.

Андрій Багно, позитивний “Арістарх” або “Арчі”