Сьогодні – день, який крає серце. Минув рік… Рік із тієї страшної миті, коли загинув Сичов Дмитро Олегович. Наш Герой. Наша гордість. Він пройшов найгарячіші точки війни. З перших днів великої навали — в самому пеклі. Без страху, без зупину, заради нас із вами. Він – той, хто тримав небо, поки ми жили. Той, хто не боявся. Той, хто пішов, аби ми залишились. Молодий, світлий, справжній. Він мав би ще жити, мріяти, кохати, повертатися додому… Але доля вирішила інакше. Його життя обірвалося несподівано. Але те, ким він був, залишилося з нами. У кожному серці, що його знало. У нашій пам’яті. У кожній хаті, де про нього згадують з любов’ю. У кожному куточку села, яке він так любив. Вічна слава тобі, Дмитре! Пишаємося тобою. Дякуємо тобі. І пам’ятаємо. Завжди…

Сьогодні – день, який крає серце. Минув рік… Рік із тієї страшної миті, коли загинув Сичов Дмитро Олегович. Наш Герой. Наша гордість. Він пройшов найгарячіші точки війни. З перших днів великої навали — в самому пеклі. Без страху, без зупину, заради нас із вами. Він – той, хто тримав небо, поки ми жили. Той, хто не боявся. Той, хто пішов, аби ми залишились. Молодий, світлий, справжній. Він мав би ще жити, мріяти, кохати, повертатися додому… Але доля вирішила інакше. Його життя обірвалося несподівано. Але те, ким він був, залишилося з нами. У кожному серці, що його знало. У нашій пам’яті. У кожній хаті, де про нього згадують з любов’ю. У кожному куточку села, яке він так любив. Вічна слава тобі, Дмитре! Пишаємося тобою. Дякуємо тобі. І пам’ятаємо. Завжди…