З глибоким сумом повідомляємо, що в Половецькому знову журба. Жахлива звістка про загибель Героя України, Сергія МОВЧАНА, 1988 року народження, чорним птахом облетіла Половецьке. Ця трагічна подія зазирнула в кожну оселю, огорнула смутком, болем і розпачем його рідних, друзів та сусідів. Вічна пам’ять Герою!

Коли скорботна колона з труною Сергія МОВЧАНА заходила в село, в «живому коридорі» схилили голови жителі трьох громад: Швайківської, де він народився у селі Мирославка, Семенівської, де навчався після 4 класу, та Гришковецької, яка стала рідною для нього, де близько 12 років Сергій МОВЧАН жив, працював та створив родину у селі Половецьке.

З початку повномасштабної війни Сергій МОВЧАН став до лав Захисників України. Він, не вагаючись, рятував побратимів, вивозив їх з-під обстрілів, повертаючи надію на життя. І завжди обіцяв коханій дружині, що обов’язково повернеться, щоб бути разом завжди. Але не судилося…

На жаль, обіцянкам не судилося збутися. Сергій МОВЧАН повернувся додому, в Половецьке, не для життя, а на вічний спочинок. І на вічну нашу вдячність за його мужність, відвагу та жертовність. Його подвиг назавжди залишиться в наших серцях.

У рідному Половецькому лунали найщиріші слова вдячності та скорботи. Мешканці, які знали Сергія МОВЧАНА, несли квіти і сльози, встеляючи останню путь до кладовища. Прощання з Героєм стало символом єднання та пам’яті.

Вся Гришковецька громада схиляє голови в глибокій скорботі. Ми розділяємо невимовний біль родини нашого Героя. Він віддав найдорожче – своє життя – за кожного з нас, за вільну та незалежну Україну. Його ім’я назавжди буде вписане в історію нашої громади.

Вічна слава і світла пам’ять Сергію МОВЧАНУ! Низький уклін. Щирі співчуття рідним та близьким. Герої не вмирають, вони живуть у наших серцях!

У Половецькому знову журба…
Звістка про загибель Сергія МОВЧАНА, 1988 року народження, облетіла село чорним птахом. Зазирнула в кожну оселю, огорнула смутком, болем і розпачем його рідних, друзів, сусідів.

Коли урочиста колона з труною Героя заходила в село, в «живому коридорі» схилили голови жителі трьох громад: Швайківської — у селі Мирославка якої він народився, Семенівської — де навчався після 4 класу, та вже давно рідної Гришковецької, де близько 12 років жив, працював, створив родину у селі Половецьке.

Із початку повномасштабної війни СЕРГІЙ став до лав Захисників нашої країни. Він рятував побратимів, вивозив з-під обстрілів, повертав надію. І завжди обіцяв дружині, що обов’язково повернеться, — щоб бути разом завжди.

Та не збулося. Повернувся СЕРГІЙ МОВЧАН додому… не до життя, а на вічний спочинок. І — на вічну нашу вдячність за його мужність, за його жертовність.

У рідному Половецькому лунали найщиріші слова вдячності й скорботи. Люди, які знали Сергія, несли квіти й сльози, встеляючи шлях до кладовища.

Схиляє голови в скорботі вся наша Гришковецька громада. Ми розділяємо невимовний біль родини нашого Воїна.
Він віддав найдорожче — своє життя — за кожного з нас.

Вічна слава і пам’ять СЕРГІЮ МОВЧАНУ.
Низький уклін. Глибокі співчуття рідним…..