4 роки з дня повномасштабної війни.

Сьогодні ми молимось. Молимось за тих, хто тримає небо над нами. За тих, хто вже не повернеться. За тих, хто щодня прокидається під звуки сирен. Це важкий шлях, який ми проходимо разом.

Ми пам’ятаємо, як виглядало наше селище після ворожих обстрілів. Понівечені будівлі. Порожні вікна. Цей біль – частина нашої історії. Але це – не вся історія. Бо поруч із руїнами були і є люди. Ці люди є свідченням незламності духу.

Ті, хто допомагає військовим. Ті, хто збирає, підтримує, організовує, не опускає рук. Ті, хто молиться. Молитва – це не лише слова. Це віра. Це внутрішня сила. Це здатність вистояти, коли здається, що попереду лише темрява. Саме ця сила допомагає нам триматися.

Сьогодні голос наших дітей звучить разом із голосами воїнів. Сьогодні ми згадуємо кожного Героя. Наша Алея Героїв – це не просто світлини на жовто-блакитному тлі. Це наш біль. Наша вдячність і відповідальність перед майбутнім. Кожна з цих світлин – це історія боротьби.

Ми заплатили високу ціну. І ми не маємо права зневіритися. Бо навіть серед руїн проростає життя. Навіть у найтемнішу ніч сходить сонце. Ми тримаємось. Це наша непохитна позиція.

Молимось. Пам’ятаємо. Боремось і обов’язково переможемо. Ця перемога буде за нами.

🇺🇦 Слава Україні!