📚Життя, пройняте історією Нової Басані: Спогади Мар’яни Рискаль

Мар’яна Ігнатівна Рискаль із села Нова Басань – унікальна особистість, чиє життя тісно переплелось з трагічними сторінками історії України. Її життєвий шлях розпочався 1 серпня 1944 року в німецькому місті Павсторг, у розпал Другої світової війни, коли її мати, Марія Павлівна Кравчук, була вивезена на примусові роботи з рідної Нової Басані.

Марія Павлівна (нар. 01.08.1914) опинилася серед багатьох українських дівчат, яких окупанти насильно вивезли з рідного села Нова Басань. Їх зібрали біля сільського клубу, завантажили в машини та вивезли до Німеччини для примусової праці, обираючи лише молодих дівчат.

«Їх забрали в машину…», – переповідає спогади матері Мар’яна Ігнатівна. – «Чотири дівчини з Нової Басані разом із маткою. Привезли в Німеччину, де їх розібрали хазяї. Жили в гуртожитку, де їх годували. Мати виконувала різну роботу: доїла корів, працювала на городі, збирала помідори та огірки. Згодом стала наймичкою в німця, доглядала за дітьми.» Саме в Німеччині Марія познайомилася з поляком Ігнатом Миколайовичем Войтишком, їхньою дочкою стала Мар’яна, народжена у воєнний час.

«Там вона мене «придбала». І звідти, коли все закінчилось, їх відпустили додому, а батька – ні.» Згодом родина повернулась до Нової Басані, Мар’яні тоді було чотири роки. Окрім них, повернулись ще троє дівчат, вивезених разом з Марією. Одна з них також привезла з собою сина, народженого в Німеччині.

Мати й донька Кравчуки жили в хаті на дві сім’ї: в одній половині – тітка з родиною, в іншій – вони. Марія пішла працювати в колгосп, а Мар’яну віддали в ясла. У колгоспі Марія працювала на різних роботах: «Буряки «пахала», на «городину» й до «комир» ходили, і картоплю копала, і буряки збирала», – згадує Мар’яна Ігнатівна.

Жінці було важко без чоловічої підтримки, і вона більше не вийшла заміж. Мар’яна не пам’ятає батька, але в її домі зберігаються його портрети, замовлені матір’ю після повернення. Чоловік сестри допомагав родині. Незважаючи на втрату руки на війні, він був опорою для обох сімей, працюючи пастухом у колгоспі.

Відповідаючи на запитання про голод, пані Мар’яна згадує: «Готували борщ, картоплю, квасолю. М’яса не було». Мати готувала борщ та ділилась салом на мотузочці. Свого господарства родина не мала, а в колгоспі видавали небагато продуктів. Вдома пекли хліб з додаванням тертої картоплі через нестачу борошна.

Мар’яна закінчила сім класів школи на хуторі Лисковка, потім родина переїхала в окрему хатку. Після школи Мар’яна рік працювала в школі на хуторі Грузька, а потім пішла на цегельний завод, де працювала до пенсії. Молодою вона зустріла Михайла, з яким познайомилась на весіллі. Він теж був сиротою. Одружилися через пів року залицянь, згодом збудували хату, де жила і мати Мар’яни. В сім’ї народилося троє дітей, а сьогодні Мар’яна Ігнатівна має вісім внуків та шість правнуків. Чоловік помер 14 років тому.

Мар’яна Ігнатівна отримала статус учасника бойових дій, як дитина, народжена під час війни в Німеччині. На схилі літ, у 2022 році, її село було окуповане російськими військами. Нова Басань перебувала в окупації 33 дні. Мар’яна Ігнатівна разом з родиною залишалася вдома під час бойових дій, іноді ховаючись у погребі. Згадує, як виживали на «балабушках» з часником, ділячись їжею з сусідами.

30 березня під час боїв за Нову Басань снаряд пошкодив її будинок, вибивши вікна та розбивши газову трубу. Життя Мар’яни Ігнатівни – це віддзеркалення трагедії багатьох українських родин, пам’ять про минуле, що живе в її словах і поглядах на портрети рідних. 🍀

Проєкт «ЄМістечко – Створення третіх місць «Смарагдово-зелений чотирилисник» у бібліотеці в Новій Басані та в культурному центрі Новий Биків» фінансується EVZ Foundation Фондом “Пам’ять, відповідальність і майбутнє” (EVZ) в рамках грантової програми „ЄМістечко – простір для кожного в Україні!”. Реалізація проєкту здійснюється Відділом освіти, культури, сім’ї, молоді та спорту Новобасанської сільської ради у співпраці з «БО “БФ “Мозаїка Добра-Фонд Відродження”» та Новобасанська об’єднана територіальна громада

(Інтерв’ю підготувала і записала Валентина Смаль, монтаж Анни Мисюкевич)

📚Життя, пройняте історією
(Уроки життя часів Другої світової війни)

Мар’яна Ігнатівна Рискаль із села Нова Басань

Мар’яна Ігнатівна Рискаль — жителька села Нова Басань, що на Чернігівщині. Її життєвий шлях розпочався далеко за межами України — у німецькому місті Павсторг 1 серпня 1944 року, в самому розпалі Другої світової війни.
Її мати Марія Павлівна Кравчук (народжена 01.08.1914 р.) була серед тих українських дівчат, яких фашистські окупанти силоміць вивезли з рідного села Нова Басань. Наказали прийти до сільського клубу, запхали машину й потім вивезли до Німеччини на примусові роботи. Брали тільки дівчат.
Їх забрали в машину. Ото раньше було таксі крите, – переповідає спогади своєї матері пані Мар’яна. – Чотири душі було з Басані з маткою. Забрали й повезли. Привезли в Німеччину куди-то, хазяїни розібрали. Жили в общєжитії, там їх годували. Мати виконувала різну роботу: корови доїла, в «городній» була, збирала помідори, огірки. Пізніше стала наймичкою в німця й тішила дітей.
Саме в Німеччині мати познайомилася з поляком Ігнатом Миколайовичем Войтишком. Плодом їхньої воєнної любові стала донька Мар’яна.
Там вона «придбала» мене. І відтиля, як вже все кончилось, одпустили їх додому, а батька не пустили.
Ми повернулися додому, у Нову Басань. Тоді мені було 4 годи.
Приїхали в рідне село і інші троє дівчат, з якими матір вивезли німці. Одна з них також народила в Німеччині хлопчика Сашка й привезла з собою.
Жили мати й донька Кравчуки в хаті на дві сім’ї: в одній половині мешкала рідна тітка із сім’єю, в іншій – вони. Мати пішла працювати в колгосп. Доньку віддала в ясла (дитсадок).
У колгоспі була ланці. Буряки «пахала», на «городину» й до «комир» ходили, і картошку копала, і буряки вбирала, – розповідає Марія Ігнатівна.
Звісно самій жінці важко було без чоловічої підтримки. За все життя більше вона так і не вийшла заміж. Про батька Мар’яна Ігнатівна не має жодних спогадів — він залишився лише образом з минулого. У її оселі зберігаються портрети мами й батька, замовлені матір’ю, коли вони повернулися додому. Жінка так і не вийшла заміж вдруге — її серце залишилось в полоні воєнної пам’яті.
Поки зіп’ялися на ноги, допомагав сім’ї чоловік материної сестри. Хоч і втратив на війні руку, але був опорою як для своєї родини, так і для них, жалів дівчат. Працював у колгоспі: пас корів.
На запитання, чи не голодували, пані Мар’яна відповідає, що їжі вистачало, але в ході розповіді з’ясувалися деталі, що свідчили про бідний обмежений раціон:
Готували борщ, картошку, квасолянку. Мняса не було, – пригадує жінка. – Коли мати варила борщ чи квасолянку, опускала в горщок кусочок сала, прив’язаний на мотузочці. А тоді витягне на тарілочку й ховає на поличці. Я й питаю «А чого ти сала не даєш їсти?». А вона каже: «Ще й завтра вкинемо, так «скалочки» будуть.
Свого господарства не мали. У колгоспі давали трохи продуктів, хліб, олію, але небагато. Вдома самостійно випікали хліб, але через нестачу борошна, додавали туди терту картоплю.
Мар’яна підростала. Пішла вчитися в школу на хуторі Лисковка, закінчила сім класів. Згодом вони за матір’ю «построїлись» і перейшли в окрему маленьку хатку, яку звели на місці старого обійстя. Тітка зі своєю сім’єю теж переїхали в нову оселю.
Після закінчення школи Мар’яна пішла на роботу. Рік працювала в школі на хуторі Грузька: топила груби, прибирала. А потім пішла на «кирпичний», місцевий цегляний завод, і пропрацювала там до самої пенсії.
Молодою вона зустріла коханого чоловіка Михайла, з яким пов’язала своє життя. Познайомилися на весіллі. Парубок був із села Гаврилівка. Подружилися. Так само, як і Мар’яна, він теж був безбатченком, байстрюком. Почали зустрічатися.
Він учився на курсах у «сільхозтехніці», круз мій двир ходив, – згадує жінка. – А в тьотки Вєрки Козачкової на кватері жили утрьох із хлопцями.
Через пів року залицянь одружилися. Михайло пішов у прийми до дружини. Згодом побудували нову хату, мати також жила з ними. У сім’ї народилося троє дітей, син і дві доньки. На сьогодні в Мар’яни Ігнатівни вже вісім внуків та шість правнуків. Чоловіка вже немає, помер 14 років тому.
Оскільки народжена була в Німеччині під час війни, Мар’яна Ігнатівна відповідно до тодішнього законодавства отримала статус учасника бойових дій і має відповідне посвідчення. Очевидно, такі діти не мали окремого статусу, тож їх прирівнювали до учасників бойових дій.
На схилі літ вже інша війна увірвалася в долю Марії Ігнатівни. У 2022 році, на початку повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну, її рідне село Нова Басань та велика частина північно-східних регіонів України були окуповані російськими військами. Село Нова Басань та інші населені пункти Новобасанської громади 33 дні перебували в окупації, з 27 лютого до 31 березня.
Врятували людей Сили оборони України, які штурмом звільнили українські території. Мар’яна Ігнатівна та вся її родина, як і багато односельців, у той час залишалися вдома. Усі ці дні велися інтенсивні бойові дії. Літній жінці іноді доводилося ховатися в погребі. Їжі було обмаль. Жінка готувала «балабушки» з часником з того, що мала, ще й із сусідами по хуторі ділилася. Згадує, як односельчанин був роздобув дві хлібинки і по окрайцю розділив із сусідами.
30 березня, коли точилися бої за Нову Басань, були страшні вибухи. Якийсь снаряд вибухнув неподалік. Постраждала оселя Марії Ігнатівни, повибивало вікна, розбило газову трубу. Сусідська хата постраждала значно більше.
Життя Мар’яни Ігнатівни — це не лише особиста історія, а й відлуння великої трагедії, яка торкнулася тисяч українських родин. Це пам’ять про минуле, яка живе в кожному її слові, у кожному погляді на портрети рідних.
🍀Проєкт «ЄМістечко – Створення третіх місць «Смарагдово-зелений чотирилисник» у бібліотеці в Новій Басані та в культурному центрі Новий Биків» фінансується EVZ Foundation Фондом “Пам’ять, відповідальність і майбутнє” (EVZ) в рамках грантової програми „ЄМістечко – простір для кожного в Україні!”. Реалізація проєкту здійснюється Відділом освіти, культури, сім’ї, молоді та спорту Новобасанської сільської ради у співпраці з «БО “БФ “Мозаїка Добра-Фонд Відродження”» та Новобасанська об’єднана територіальна громада

(Інтерв’ю підготувала і записала Валентина Смаль, монтаж Анни Мисюкевич)