Іран гнівно відреагував на нічні авіаудари США по трьох його ядерних об’єктах, пообіцявши «вічні наслідки». Однак за словами стоять гарячі обговорення на найвищому рівні в іранських безпекових та розвідувальних структурах. Основне питання, яке стоїть перед Іраном, полягає в тому, чи варто загострювати конфлікт шляхом відплати проти інтересів США, чи ж, як закликає президент США, перейти до переговорів, що на практиці означає відмову від збагачення урану на території Ірану. Ця внутрішня дискусія відбувається в той час, коли багато високопоставлених іранських командирів озираються назад, задаючись питанням, чи не стануть вони наступною мішенню для точного авіаудару Ізраїлю, або чи хтось у їхньому оточенні вже не зрадив їх закордонному розвідувальному агентству Ізраїлю – Моссаду.

Загалом, Іран зараз має три різні стратегічні напрямки дій. Жоден з них не позбавлений ризиків, і найважливішим для тих, хто приймає рішення, буде виживання режиму Ісламської Республіки.

Багато хто вимагатиме крові. Іран зазнав приниження, спочатку від Ізраїлю, а тепер від того, що він часто називає «Великим Сатаною», маючи на увазі США. Обмін ударами між Іраном та Ізраїлем триває вже десятий день, але відплата проти США виводить ризики на абсолютно новий рівень, не тільки для Ірану, але й для всього регіону. Вважається, що Іран зберіг близько половини свого початкового запасу приблизно з 3000 ракет, решту втративши в обмінах вогнем з Ізраїлем. Іран має список цілей, що включає близько 20 американських баз на Близькому Сході. Однією з найближчих та найочевидніших є штаб-квартира потужного П’ятого флоту ВМС США в Міна Салмані, Бахрейн. Однак Іран може не бажати завдавати удару по сусідній арабській державі Затоки.

Ймовірніше, він використає своїх проксі в Іраку та Сирії для атаки на будь-яку з відносно ізольованих баз США в Ат-Танфі, Айн-Аль-Асаді або Ербілі. Іран уже має досвід у цьому. Коли президент США наказав ліквідувати лідера сил Кудс Ірану Касема Сулеймані у 2020 році, Іран відповів ударами по американському військовому персоналу в Іраку, але уникнув жертв, надавши попереднє повідомлення. Цього разу він може цього не зробити. Іран також може здійснити «ройові атаки» на військові кораблі ВМС США за допомогою безпілотників і швидких торпедних катерів – те, що Корпус вартових Ісламської революції відпрацьовував роками. Метою, якщо він піде цим шляхом, буде перевантаження американської військово-морської оборони через значну кількість.

Іран також може попросити своїх союзників у Ємені, хуситів, відновити атаки на західні судна, що проходять між Індійським океаном та Червоним морем. Існують також економічні цілі, по яких Іран може завдати удару, але це налаштує проти нього його арабських сусідів із Перської затоки, які нещодавно досягли нелегкого модусу вівенді з Ісламською Республікою. Найбільшою та найруйнівнішою ціллю тут було б перекриття життєво важливої Ормузької протоки, через яку щодня проходить понад 20 відсотків світових запасів нафти. Іран може зробити це, розставляючи морські міни, створюючи смертельну небезпеку як для військових, так і для комерційних суден. Крім того, існує кіберпростір. Іран, разом із Північною Кореєю, Росією та Китаєм, має складні наступальні кіберможливості. Впровадження шкідливого програмного забезпечення в американські мережі або бізнеси, безсумнівно, є одним із варіантів, що розглядаються як можлива відповідь Ірану США.

Цей варіант передбачає очікування, поки нинішня напруженість спаде, а потім здійснення несподіваної атаки у зручний для Ірану час, коли бази США вже не будуть у стані максимальної готовності. Така атака також може бути спрямована на американські дипломатичні, консульські або торгові представництва, або поширюватися на ліквідацію окремих осіб. Ризик для Ірану тут, звичайно, полягає в тому, що це, ймовірно, спровокує нові атаки США саме тоді, коли звичайні іранці повернуться до нормального життя. Хоча це й може здатися менш агресивним негайно, довгострокові наслідки такої відповіді можуть бути не менш серйозними для Близького Сходу та глобальної безпеки. Іран усвідомлює потенційне посилення військової присутності США в регіоні після будь-якої агресії, що робить цей вибір вкрай ризикованим для його довгострокових стратегічних інтересів.

Це вимагатиме від Ірану величезної стриманості, але це вбереже його від подальших атак США. Він навіть міг би обрати дипломатичний шлях і відновити переговори зі США, хоча глава МЗС Ірану зазначив, що Іран ніколи не виходив з цих переговорів, і що, за його словами, саме Ізраїль та США їх зірвали. Однак відновлення переговорів між США та Іраном у Маскаті, Римі чи будь-де було б доцільним лише за умови, що Іран був би готовий прийняти «червону лінію», на якій наполягають як США, так і Ізраїль. А саме: для збереження цивільної ядерної програми Іран повинен вивезти весь уран за межі країни для збагачення. Не робити нічого після такого удару також змушує іранський режим виглядати слабким, особливо після всіх його попереджень про жахливі наслідки, якщо США все ж атакують. Зрештою, Іран може вирішити, що ризик ослаблення його контролю над населенням переважує вартість будь-яких подальших атак США. Вибір Ірану щодо відповіді США буде визначальним для майбутньої стабільності в регіоні Близького Сходу, а також для глобальної геополітичної ситуації. Кожне рішення Ірану матиме далекосяжні наслідки, і світова спільнота уважно стежить за розвитком подій.