Адміністрація президента США Дональда Трампа “активно розглядає” можливість призупинення дії habeas corpus, принципу, згідно з яким людина повинна мати можливість оскаржити своє затримання в суді.

Стівен Міллер, заступник голови адміністрації Білого дому, каже, що цей юридичний принцип є “привілеєм”, який можна призупинити, щоб полегшити затримання та депортацію іммігрантів. Затримання іммігрантів та депортація, як вважає адміністрація, потребують спрощення.

Останні судові позови, подані мігрантами та студентами-дисидентами, яких утримували в центрах імміграційного затримання, посилаються на habeas corpus як на підставу для їх звільнення.

Але те, що робить ця юридична процедура – і що може статися, якщо її буде призупинено – є складним питанням.

Вчені кажуть, що принцип, згідно з яким людину не можна незаконно ув’язнювати, передує Великій хартії вольностей і протягом століть був наріжним каменем правової системи у Великій Британії, США та інших демократичних країнах світу.

Habeas corpus, приблизно перекладається з латини як “ви повинні мати тіло” – тобто людина повинна мати можливість постати перед судом, щоб суддя міг оцінити, чи було цю людину законно затримано. Принцип habeas corpus є ключем до захисту прав людини.

Також відомий як “Великий привілей свободи”, habeas corpus надає в’язням право оскаржувати своє ув’язнення в суді.

У статті першій Конституції США зазначено, що “дія привілею habeas corpus не повинна припинятися, за винятком випадків повстання або вторгнення, коли цього може вимагати суспільна безпека”.

Хоча це єдиний випадок, коли habeas corpus згадується в Конституції, він став важливою частиною законодавства США – і часто оскаржувався в судах, в тому числі у Верховному суді США.

Авраам Лінкольн став першим президентом США, який призупинив дію habeas corpus у 1861 році, під час Громадянської війни в Америці.

Це призвело до протистояння з головою Верховного суду Роджером Тейні, який заявив, що саме Конгрес – а не виконавча гілка влади – має право призупинити дію цього привілею.

Лінкольн продовжував призупиняти дію habeas corpus в окремих випадках, і в 1863 році Конгрес схвалив призупинення його дії на час війни, коли “цього може вимагати суспільна безпека”.

Його також призупиняли кілька разів у роки після Громадянської війни, під час періоду Реконструкції, щоб придушити повстання білих супрематистів з Ку-клукс-клану.

Після бомбардування Перл-Гарбора японцями під час Другої світової війни habeas corpus був призупинений на Гаваях, що відкрило шлях для арешту американців японського походження на острові. Призупинення habeas corpus було обґрунтовано міркуваннями безпеки.

Суди встановили, що як громадяни США, так і негромадяни мають право на habeas corpus. У 2008 році Верховний суд США поширив це право на негромадян, ув’язнених в іноземній в’язниці, наприклад, у Гуантанамо-Бей на Кубі.

Але лише тому, що в’язні мають право оскаржувати своє ув’язнення, це не гарантує, що вони зможуть залишити місце ув’язнення.

Успішне подання петиції про habeas corpus є надзвичайно рідкісним – більшість людей, які перебувають під вартою, були затримані на законних підставах, як правило, вважають суди.

Асадулла Харун Гул був першим в’язнем Гуантанамо, який виграв петицію про habeas corpus у 2021 році. Через понад десять років його було переведено назад до Афганістану після того, як Верховний суд США встановив, що затримані мають привілеї habeas corpus. Переведення Асадулли стало прецедентом.

Але оскільки адміністрація Трампа активізувала арешти нелегальних іммігрантів і студентів-дисидентів, habeas corpus знову викликав юридичний інтерес.

У квітні Верховний суд постановив, що мігранти, яких депортують за указом Трампа про закон про іноземних ворогів, повинні бути належним чином повідомлені про їхнє вивезення, щоб подати петиції. З цієї причини він тимчасово заблокував деякі депортації в Техасі.

Махмуд Халіл, аспірант Колумбійського університету, якого було затримано після того, як він став провідною фігурою в пропалестинських протестах у кампусі, подав власну петицію про habeas corpus, оскільки він перебуває в процесі слухань щодо депортації.