♦️За нами остання перед літніми канікулами зустріч із циклу «Аптека пам’яток». Розмова стосувалася ролі, яку в нашій культурі відіграє дерев’яна архітектура, і того, як ми можемо її захистити. Ці питання обговорювали на прикладі курорту Трускавець, що належить до спільної польсько-української культурної спадщини.
♦️Метою цієї зустрічі була дискусія про значення певної, особливої, рідше згадуваної в підручниках частини польсько-української спадщини. Трускавець протягом 200 років репрезентує культуру відпочинку, релаксації та дозвілля. Саме там формувалося те, що повернулося в публічну дискусію в останні роки як добробут або велбінг.
♦️У зустрічі, яка відбулася у Варшавському відділенні SARP, взяли участь: Марцін Давідович — Мазовецький воєводський консерватор пам’яток, Андрій Кульчинський — мер Трускавця, Мацей Курилович — віцепрезидент SARP, а також Пйотр Луговський — керівник відділу охорони спадщини Інституту POLONIKA. Зустріч провела Анна Цимер — історикиня архітектури, журналістка, пов’язана з порталом Culture.pl.
♦️На думку запрошених гостей, важливість Трускавця не слід шукати лише серед його природних ресурсів. Унікальна геологічна будова передгір’я Карпат та наявність у тому регіоні неглибоких покладів нафти роблять цей курорт відомим завдяки винятковим мінеральним водам. Однак ключовим є те, що завдяки таким місцям у нас протягом десятиліть формується потреба в уповільненні та поверненні до природи, виразом чого є дерев’яна архітектура. Це особливо важливо зараз. Трускавець розташований у Західній Україні і забезпечує відпочинок та реабілітацію не лише солдатам, які беруть участь у боях з російськими агресорами, але й тисячам переміщених зі східної частини країни цивільних. Він став важливим елементом української боротьби. Його пам’ятки тим більше заслуговують на нашу увагу. А повернення їм оригінального вигляду, спотвореного радянською адміністрацією десятиліття тому, набуває символічного значення.
♦️Про заплановані роботи з консервації джерела «Юзя» в Трускавці розповів присутнім Пйотр Луговський, керівник відділу охорони спадщини Інституту POLONIKA. Під час дискусії також згадали польські довоєнні курорти, такі як Отвоцьк або Закопане. Порівняли також забудову курортів міжвоєнного періоду з будівлями відпочинкових центрів у Латвії чи Естонії. Багато місця приділили також ситуації курортів сьогодні.
♦️Проблеми, з якими зараз стикаються експерти, які намагаються зберегти цю частину спадщини, є спільними для всіх країн Центрально-Східної та Східної Європи. Деревина є матеріалом, який десятиліттями в цій частині світу асоціювався з тимчасовим або соціальним будівництвом. Легка каркасна технологія на основі деревини знову стає модною, але експерти досі мусять боротися зі стереотипами. «Деревина — це нічого доброго, нічого тривалого, а якщо так, то навіщо приділяти час і гроші на її відтворення». — ця позиція стає на заваді багатьом консерваційним ініціативам.
♦️Учасники дискусії підкреслили, наскільки важливою в цьому контексті є співпраця на місцевому рівні. Значення низових та приватних ініціатив у цьому секторі є таким же важливим, як і тих, що вживаються органами державної адміністрації.
В «Аптеці пам’яток» не вперше порушується тема сучасності та того, наскільки важливим для істориків мистецтва є формування суспільних позицій. Щоб ефективно захищати минуле та нашу спадщину, ми повинні побудувати нову культуру, яка зрозуміє необхідність компромісу. Учасники дебатів неодноразово підкреслювали бажання широкомасштабної співпраці. Все вказує на те, що будівництво цієї нової структури, незважаючи на триваючу воєнну кризу, вже розпочалося.
♦️Катажина Соколовська, директор Інституту, а також посол України Василь Боднар підкреслили, що реконструкція дерев’яної архітектури в Трускавці є лише одним із багатьох проектів, які демонструють силу співпраці та спільної залученості. А Мацей Курилович (віцепрезидент SARP) і Марцін Давідович (Мазовецький воєводський консерватор пам’яток) звернули увагу на те, що створюючи архітектурні та консерваційні проекти сьогодні, слід використовувати різні точки зору та черпати з якомога ширшого досвіду.

📷 Jacek Waszkiewicz