🕯️ Сьогодні минає два роки з дня, коли війна забрала життя нашого земляка, Захисника України — Володимира Коберника.

Народився Герой 6 вересня 1981 року в с-щі Теофіполь. Навчався у Човгузівській ЗОШ І–ІІ ступенів, згодом — у Кременецькому педагогічному коледжі та Тернопільському національному педагогічному університеті імені Володимира Гнатюка, де здобув фах учителя трудового навчання і креслення.

Працював за освітою та покликанням — учителем. Викладав у Човгузівській школі, згодом — у Вінниці, у Вінницькому державному педагогічному університеті імені Михайла Коцюбинського, а також певний час жив і працював у Києві.

Наш Захисник був сім’янином і батьком — разом із дружиною виховував трьох дітей.

З перших днів повномасштабного вторгнення Володимир став до захисту країни, записавшись до територіальної оборони міста Києва. У березні 2022 року був у Бучі та Ірпені… Допомагав побратимам захищати рідну землю..
Те, що він там пережив, назавжди залишило слід у його серці.

Згодом повернувся у рідне село Човгузів, там працював на різних роботах, а весь вільний час віддавав дітям і молоді. Він займався з ними на стадіоні, також разом вони облаштували спортивний простір, проводили змагання, тренування з футболу, готувалися до турнірів Теофіпольської громади.

Володимир вчив молодь не лише спорту — він вчив бути командою, бути сильними та не здаватися.

11 липня 2023 року Герой став до лав Збройних Сил України, служив солдатом, кулеметником 2 мотопіхотного відділення 1 мотопіхотного взводу 1 мотопіхотної роти. Був поранений, але після госпіталю знову повернувся до бою — туди, де був потрібен найбільше.

31 січня 2024 року Володимир загинув, мужньо виконуючи свій військовий обов’язок, під час ворожого обстрілу в районі населеного пункту Андріївка Донецької області.

7 лютого 2024 року він знайшов вічний спочинок у рідному селі Човгузів.

Указом Президента України №237 від 23 квітня 2004 року Володимира Коберника нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

🕯️ Два роки болю. Два роки пам’яті.
Дякуємо Герою за силу духу, за вірність присязі, за любов до України.

Володимир був учителем, наставником, батьком, другом — і став Захисником, коли країні це було найпотрібніше.
Він пішов у бій за майбутнє своїх дітей, за право українців жити на своїй землі.

І його жертва — не марна. Вона вписана в історію громади та у пам’ять всього українського народу.

Світла пам’ять та вічна шана Володимиру Кобернику.
Низький уклін.
Пам’ятаємо. Шануємо. Не забудемо. 🇺🇦