Сьогодні, 8 січня 2026 року, Петрівська громада, об’єднана спільним болем і глибокою вдячністю, знову зібралася разом, щоб провести в останню земну дорогу свого земляка — захисника України Таранця Миколу Олександровича.
2 січня 2026 року в районі населеного пункту Микільське Сумського району Сумської області, під час виконання бойового завдання, Микола загинув, до останнього подиху залишаючись вірним військовій присязі та Україні. Він пройшов пекло АТО, а в цій жорстокій війні віддав найдорожче — своє життя, щоб ми мали шанс жити під мирним небом.
Цього дня Петрівщина стала єдиним живим коридором пам’яті. Вулицями Петрового, дорогою до Нового Стародуба, виходили мешканці сусідніх сіл Олександрівки, Інгулецького — люди зупинялися, схиляли голови, ставали навколішки, щоб вклонитися Воїну й подякувати за захист.
Живі квіти, синьо-жовті прапори, тремтлива тиша і сумна мелодія військового оркестру супроводжували траурний автокортеж. У цій мовчанці було більше слів, ніж у будь-яких промовах — біль утрати й гордість за свого Героя.
Біля рідного дому у с. Новий Стародуб над домовиною зі сльозами на очах схилили голови дружина Юлія, шестирічна донечка, батьки, сестра. Для них цей біль — безмежний і невимовний. Війна безжально обірвала всі мрії та плани на майбутнє, забрала коханого чоловіка, турботливого батька, сина, брата.
Воїну тепер назавжди — 27…
Вік, у якому життя лише починається, але для нього воно стало подвигом.
Петрівська селищна рада, депутатський корпус і вся громада схиляють голови в глибокій скорботі, розділяючи біль утрати з родиною загиблого Героя.
Нехай Господь упокоїть його світлу душу в Царстві Небесному, а рідним дарує сил і витримки пережити цей невимовний біль.
Ім’я Миколи Таранця житиме в пам’яті Петрівської громади навічно — як символ мужності, честі та самопожертви.
Вічна пам’ять і слава Герою.
Слава Україні!