💔 Теофіпольська громада провела в останню путь свого Героя — Миколу Пасічника 🇺🇦 Із вересня 2024 року він вважався безвісти зниклим. Для рідних це був рік болю, очікування й надії… Кожен день — як випробування, кожна молитва — як подих віри, що він живий, що повернеться… Та доля розпорядилася інакше — Микола повернувся додому... на щиті. Назавжди. 🙏Громада зустрічала Героя на колінах — із квітами, сльозами й розбитими серцями. Дорога, встелена квітами, вела його додому, туди, звідки колись вирушав у свій останній бій. Панахида відбулася у храмі Святої Великомучениці Катерини. Після молитви траурна процесія рушила до рідної Турівки. Там, на сільському кладовищі, земля прийняла свого сина, а небо — свого воїна. 🇺🇦 Микола Пасічник народився 22 травня 2000 року. Виріс у звичайній, але дуже щирій родині, де його навчили любити життя, працю і Батьківщину. Після школи навчався у Хмельницькому музичному училищі — грав, мріяв, жив. Та коли країна покликала — не вагався ні хвилини. У 2018–2021 роках служив у 8-му полку Сил спеціальних операцій, а з 2021 року — у 24-й окремій механізованій бригаді імені Короля Данила. Ще до повномасштабного вторгнення воював у зоні АТО, а після — став бойовим медиком, рятуючи життя побратимів. Був там, де пекло — Попасна, Золоте, Волноваха, Херсонщина, Часів Яр… Завжди поруч, завжди перший. За відвагу і мужність нагороджений відзнаками «За оборону Бахмута» та «Золотий лев». Його знали як того, хто не здається. Хто йшов у саме пекло, аби витягнути пораненого, хто ніколи не нарікав і завжди вірив у перемогу. 💔 Миколо, ти віддав найдорожче — життя — за кожного з нас. Твоя посмішка, щирість і добро назавжди залишаться в пам’яті рідних, друзів, побратимів. Ти — приклад мужності, людяності й справжнього українського Героя. Громада схиляє голови у скорботі. Немає слів, щоб передати біль утрати… Лише сльози, молитви й нескінченна вдячність. 🕯 Вічна слава і шана Герою.

Переглянути відео у Facebook