Вони загинули, щоб ми жили. Їм сорому не мати, адже вони пішли у небуття, щоб спочити навіки. Чи було легко їм своє життя віддати? На це питання вони мовчать – над ними лише тиша і вінки. І прапор гордо на вітру тріпоче, а серце пронизане болем втрати наскрізь. І дивляться на нас такі живі і рідні очі, ми ж стоїмо, потупившись від сліз. Вони загинули не заради нагороди, бо для живих – медалі й ордени. Це були найкращі діти нашого народу, доньки і сини молодої країни. Їх пам'ять світла завжди поруч з нами, а стежка до могили бур’яном ніколи не заросте. І дай нам сили, Господе ласкавий, звитягу їхню не зганьбити попри все. Безсмертні душі їх у вирій відлітають, залишившись навічно янголами там. І хоч говорять, що герої не вмирають, героям мертвим ми завдячуємо життям.