🥀 Втрата кожного українського захисника — це рана, яка не загоїться з плином часу. Наш народ ніколи не забуде той біль, який приніс на українську землю «сусід». Війна, яка в планах ворога мала стати «парадом перемоги», у підсумку перетворилася для нього на пекельний жах. І все це — завдяки нашим мужнім Захисникам.

Серед Героїв сучасності — Ніколайчук Олексій Михайлович. До лав Збройних сил України він долучився у далекому 2014 році. Спочатку було АТО, нагороди та відзнаки, невеличка пауза і знову повернення до війська. З початком повномасштабного вторгнення — новий виклик: бої за Київщину, Харківщину, Донеччину. Старший сержант за званням та командир інженерно-саперного відділення за посадою, попри молодий вік, він устиг особисто пізнати справжнє фронтове життя, мав поранення, проходив реабілітацію та все одно повертався в бій. Але все змінило 10 травня 2024 року… Під час чергового бойового завдання поблизу населеного пункту Костянтинівка зв’язок із бійцем обірвався. Тяжка невідомість тривала два роки, відповіддю на яку стало офіційне сповіщення та страшні рядки в ньому: «Відданий Військовій присязі на вірність Українському народу, мужньо виконуючи військовий обов’язок, в бою за Україну, її свободу і незалежність, загинув…»

Сьогодні молодий Герой повернувся до рідного краю. На жаль, повернувся «на щиті». Замість оплесків та слів вдячності, на які він, безсумнівно, заслуговував, — сльози рідних, скорбота односельчан з Білогір’я, де тривалий час проживав, земляків зі Ставищан, де народився, і живий коридор слави впродовж усього шляху додому.

Ніколайчук Олексій відійшов у вічність у віці 30 років. Поховали бійця з усіма військовими та релігійними почестями в селі Ставищани.

Висловлюємо щирі співчуття родині та близьким воїна. Вся громада в скорботі разом із вами. Сил вам витримати це страшне й непоправне горе. Вічна пам’ять Герою!