Хом’яківка знову у жалобі: до рідної хати на щиті повертається Герой Дмитро Дмитрюк. Війна не питає імен — вона приходить холодна, темна й безжальна, залишає по собі тишу, важчу за вибухи. Серця краян краються від нестерпної туги, адже загиблий воїн Дмитро Дмитрюк був для багатьох земляком, другом, побратимом і людиною, яка любила рідний край.

Його життєва стежка починалася серед рідних вулиць Хом’яківки, звідки він ходив на навчання до Гвіздецького ліцею. Згодом Дмитро Дмитрюк продовжив освіту в Коломиї, закінчив Вище професійне училище №17, опанувавши професію електрогазозварника. Він шукав свій шлях: працював у Києві, виїжджав на заробітки до Чехії. Та хоч би де був, любов до рідного краю залишалася головним орієнтиром.

Коли Батьківщина закликала до рішучих дій, Дмитро не вагався. Він був активним учасником Революції Гідності, виборював свободу на Майдані. У 2017 році свідомо обрав шлях воїна — підписав контракт із 10-ю окремою гірсько-штурмовою бригадою та став на захист східних кордонів у лавах АТО/ООС, пройшовши через запеклі бої біля села Врубівка.

З перших днів повномасштабного вторгнення Дмитро Дмитрюк знову тримав небо над нами. Служив стрільцем-зенітником 3-го зенітного ракетного відділення військової частини А3715 (108-й окремий гірсько-штурмовий батальйон). Спочатку боронив Київщину, а далі непорушною стіною закривав небо й землю на палаючій Донеччині. Його відвага відзначена медалями «Ветеран війни», «400 років Хотинської битви» та почесним нагрудним знаком «Завжди на висоті».

Майже цілий рік рідні жили поміж крихкою надією та страшним невідомим. З 24 грудня 2025 року Дмитро вважався зниклим безвісти. Лише 9 жовтня 2026 року після експертизи ДНК підтвердилося найжахливіше: серце воїна зупинилося 24 грудня 2025 року під час запеклого бою поблизу населеного пункту Званівка Бахмутського району Донецької області. Загиблий Герой Дмитро Дмитрюк віддав за нас усе — молоде життя, мрії, майбутнє.

Гвіздецький селищний голова Михайло Дяків, виконавчий комітет і депутатський корпус Гвіздецької селищної ради висловлюють щирі співчуття матері Ганні Василівні, батькові Степану Дмитровичу, сестрі Оксані, усій родині, побратимам та всім, хто знав і шанував Дмитра. Схиляємо голови у глибокій скорботі перед подвигом Захисника. Нехай Господь дасть сил пережити це невимовне горе.

Про дату та час прибуття скорботного кортежу, аби гідно зустріти нашого Героя й провести його в останню дорогу, повідомимо додатково. Світла, вічна пам’ять і безмежна шана Герою Дмитру Дмитрюку! Твій подвиг навіки вкарбований у наші серця. 🕯️🇺🇦