Вічна пам'ять та світлий спомин Герою України!

Сьогодні, одинадцять років від дня загибелі Шпіганєвича Тараса Анатолійовича, справжнього патріота та мужнього воїна. Тарас Шпіганєвич народився 16 червня 1994 року в мальовничому селі Чернятин. Його шлях до знань розпочався у місцевій школі, яку він з відзнакою закінчив, здобувши 9 класів освіти. У 2009 році він продовжив навчання у Чернятинському аграрному коледжі Вінницького національного університету, обравши спеціальність «експлуатація та ремонт сільськогосподарських машин». Коледж він також закінчив з відзнакою, демонструючи свою наполегливість та прагнення до знань.

У 2013 році Тарас вступив на третій курс Вінницького аграрного національного університету на заочну форму навчання. Його талант до конструювання технічних виробів приносив йому численні нагороди, зокрема й всеукраїнського рівня. Однак, у тому ж 2013 році, Тарас прийняв доленосне рішення – піти до лав Збройних Сил України за контрактом. Він обрав шлях водія у 95-й окремій аеромобільній бригаді.

Його військовий шлях пролягав через Херсонську область, на межі з окупованим Кримом. Тарас Шпіганєвич разом зі своїм підрозділом брав участь у запеклих боях за Слов'янськ, Лисичанськ, Краматорськ, Семенівку, підняття українського прапора на горі Карачун, а також здійснив легендарний рейд 95-ї бригади. З 23 квітня по 27 липня 2014 року він невтомно боровся в антитерористичній операції на Донеччині та Луганщині, роблячи все можливе для врегулювання кризової ситуації в Україні.

27 липня 2014 року, під час виконання службових обов'язків, у запеклому бою по штурму опорного пункту бойовиків на кургані Савур-Могила, що біля села Степанівка Шахтарського району на Донеччині, його БТР був підбитий. Незважаючи на отримані поранення, Тарас Анатолійович зробив усе можливе, щоб врятувати життя своїх побратимів. При евакуації з палаючого БТР, ще непритомного, його двічі поранив снайпер – у ногу та плече. Його терміново доправили до харківського шпиталю, а вночі літаком – до Головного військово-клінічного госпіталю Міністерства оборони України в Києві.

Попри усі намагання лікарів, численні операції, врятувати життя Тараса Анатолійовича не вдалося. Він втратив багато крові та перебував у надтяжкому стані. 4 серпня 2014 року його серце зупинилося на лікарняному ліжку. 6 серпня 2014 року Герой знайшов свій останній спочинок у рідному Чернятині. Щирі співчуття батькам та рідним, доземний уклін за сина-Героя.

14 листопада 2014 року, посмертно, Указом Президента України, Шпіганєвича Тараса Анатолійовича було нагороджено Орденом «За мужність» III ступеня. Ця висока нагорода стала визнанням його особистої мужності та героїзму, виявлених у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, а також вірності військовій присязі.

Тарас Шпіганєвич назавжди залишиться в серці кожного з нас як приклад незламного патріотизму, сили духу, безмежної самопожертви та любові до України. Його портрет увічнен на меморіалі «Стіна пам'яті полеглих за Україну» у Києві (секція 2, ряд 4, місце 24). 21 жовтня 2014 року, на знак глибокої поваги, у приміщенні Чернятинського коледжу Вінницького національного аграрного університету, де навчався Тарас, було відкрито меморіальну дошку на його честь. Пам'ятаємо, любимо, цінуємо!