В результаті численних звернень рішенням сесії Ічнянської міської ради було змінено назву музею-садиби Л. М. Ревуцького на музей-садиба братів Ревуцьких. Нарешті встановлено історичну справедливість щодо оцінки доробку братів Дмитра і Левка Ревуцьких, які стали знаковими фігурами світової культури (занесені до Реєстру ЮНЕСКО). Брати Ревуцькі посіли свої почесні місця як у списках достойних діячів людства, так і кращих синів України, чиї імена занесено в книгу “100 найвідоміших українців” (Київ, 2002).
15 липня 1989 року, коли відкривали наш культурний заклад, добре ім’я Дмитра Ревуцького було під забороною. Були довгі десятиліття, коли його ім’я намагалися вилучити з національної пам’яті, коли на його творчу спадщину було покладено тавро мовчання, коли шанувальники його доробку змушені були знищувати титульні сторінки, де зазначалося прізвище автора. По війні Ім’я Дмитра Миколайовича зникає з культурного обрію – ніякої згадки в пресі, ніяких посилань на його роботи, а самі книжки вилучають з бібліотек. Подиву гідна боротьба Максима Рильського за честь і гідність свого вчителя. У газеті “Вечірній Київ” була надрукована стаття Максима Рильського “Учитель словесності” (1964 рік). Одному Богу відомо, як добився Максим Тадейович тієї публікації!
У 1990-х роках було надруковано низку статей про Дмитра Ревуцького та опубліковано деякі його матеріали, на полицях бібліотек знову з’явилися його книжки. Неоціненними сторінками знань про життя і творчість вченого стали нариси та книга його сина Валеріана Ревуцького, який після довгих років поневірянь по світу, на 85-му році життя зміг уклонитися батьківській могилі і відвідати родинний Іржавець.
Естафета духовності, яку попри всі політичні катаклізми пронесли кращі уми нації, повинна бути продовжена.