Два роки тому, 9 вересня 2024 року, обірвалося життя мужнього воїна, жителя села Саранчуки Віктора Пасічника. Його ім’я сьогодні згадують із болем, гордістю та вдячністю — у родині, селі, громаді й усій Україні. Віктор Пасічник став на захист держави ще 21-річним юнаком. Він воював в АТО з 2014 по 2016 рік, а коли почалася повномасштабна війна, знову взяв до рук зброю та приєднався до лав 67-ї окремої механізованої бригади Добровольчого українського корпусу «Правий сектор».

Віктор Пасічник мужньо боронив українську землю в боях біля Савур-Могили на Донеччині, у населених пунктах Карлівка, Піски, Тоненьке, Водяне, Станиця Луганська. Він звільняв Київщину, Чернігівщину та Харківщину. Його бойовий шлях — це приклад відданості, сили духу й любові до Батьківщини. Загинув воїн у бою з російськими окупантами у Серебрянському лісі на межі Донецької і Луганської областей. Йому назавжди 31 рік.

Два роки болю і суму — для родини, села, громади і України. Але пам’ять про Віктора Пасічника не згасає. Його життя — це історія справжнього Героя, який не шкодував себе заради майбутнього. Вічна пам’ять і слава Герою! Пам’ятаємо…

У селі Саранчуки Віктор Пасічник був відомий як щира, працьовита й небайдужа людина. Для односельців він залишився прикладом незламності. Для побратимів — надійним товаришем, який ніколи не зрадить і не залишить у біді. Для родини — найдорожчим сином, чоловіком, батьком, братом і другом. Така втрата не має терміну давності. Кожен рік 9 вересня стає днем тихого болю, спогадів і молитви.

Історія Віктора Пасічника — частина великої історії українського спротиву. Тисячі українців, як і він, добровільно стали до лав Збройних Сил України, територіальної оборони та добровольчих формувань. Вони захищають право на свободу, незалежність і власний вибір. Пам’ять про загиблих воїнів — це не лише слова скорботи. Це наша відповідальність перед тими, хто віддав найцінніше. Це обіцянка берегти Україну, підтримувати родини загиблих і виховувати нові покоління на прикладах справжньої мужності.

Віктор Пасічник залишив по собі світлу пам’ять. Його ім’я назавжди вписане в історію громади та України. Схиляємо голову перед подвигом Героя. Не забудемо. Не пробачимо. Не зрадимо. Вічна пам’ять і слава!

У цей день хочеться сказати родині, близьким, друзям і побратимам: розділяємо ваш біль. Нехай пам’ять про Віктора Пасічника живе у серцях, у розповідях, у молитві та у добрих справах. Герої не вмирають — вони залишаються у нашій пам’яті, поки ми про них пам’ятаємо.

Пам’ятаємо…