Довга дорога воїна додому… Понад сімнадцять місяців рідні Михайла Гарбуза жили у невизначеності. На жаль, надії та пошуки завершилися трагічною звісткою — його життя забрала війна. Михайло Гарбуз, захисник України, віддав своє життя, захищаючи нашу землю.

Михайло народився 13 грудня 1981 року у столиці Монголії Улан-Баторі, де на той час служили його батьки — Людмила Олександрівна та Віктор Петрович. У чотирирічному віці родина повернулася в Україну, спершу на Львівщину, а у 1989 році оселилася в Ковелі. Саме тут минули його дитинство та юність. Навчався у ЗОШ №4, а після дев’ятого класу здобув фах електромонтера у ПТУ №7. Працював у ТзОВ «Ковельрембуд», проходив строкову службу у підрозділі протиповітряної оборони, що базувався в Ковелі.

Після армії Михайло Гарбуз працював у рідному місті, а також їздив на заробітки в різні куточки України. У 2003 році він створив сім’ю, а наступного року став батьком — народилася донька Світлана. Він був люблячим та уважним батьком, проводячи багато часу з донькою, ділячись інтересами та життєвими розмовами.

У 2014 році, коли розпочалася збройна агресія росії, Михайло був мобілізований до 6-го прикордонного загону, виконуючи бойові завдання в зоні АТО. Після служби повернувся до мирного життя: працював у мережі АТБ, займався ремонтом автомобілів, маючи «золоті руки». Його знали як добру, щиру, товариську людину, яка завжди була готова допомогти. Захоплювався технікою, швидкістю, мотоциклами, а також малюванням, мріючи про художній розпис автомобілів.

У 2015 році в його житті з’явилася Юлія, жінка, з якою він знайшов справжнє кохання, спокій та підтримку. Вони будували спільні плани, мріяли та раділи кожному дню. Але вже наступного дня після повномасштабного вторгнення росії в Україну, Михайло добровольцем став до лав територіальної оборони. Він служив на різних напрямках, зокрема на білоруському кордоні, у Лимані, а згодом — на Покровському напрямку.

Навесні 2024 року Михайло Гарбуз ненадовго приїздив у відпустку додому. Через тиждень після її завершення, 20 квітня, він востаннє телефонував дружині, повідомивши, що вирушає на бойове завдання. Відтоді зв’язок обірвався. Місяці очікування та пошуків не давали відповідей. Лише нещодавно ДНК-експертиза підтвердила загибель Михайла.

Свій останній бій стрілець-зенітник зенітно-ракетного взводу 2-го механізованого батальйону військової частини А7028 (100-ї окремої механізованої бригади) Михайло Вікторович Гарбуз прийняв 21 квітня 2024 року в районі населеного пункту Очеретине на Донеччині, мужньо виконуючи бойове завдання. Попрощатися із Героєм прийшли рідні, побратими, друзі, колеги, представники влади та громадськості.

«Коли гине воїн — сумує не лише родина, сумує вся громада. Ми проводжаємо в останню земну дорогу мужню, щиру, світлу людину, яка віддала життя за Україну, за кожного з нас. Висловлюю щирі співчуття батькам, дружині, доньці, братам, рідним і близьким, усім, хто знав цю прекрасну людину, воїна з позивним “Байкер”», — зазначив міський голова Ігор Чайка під час громадянської панахиди.

Побратим Михайла Сергій Рошук розповів, що вони познайомилися ще під час АТО. Михайло був добрим товаришем, завжди усміхненим, доброзичливим та надійним. «Міша, ти загинув як Герой. Ти не хотів, щоб цю війну довелося переживати нашим дітям. Ти назавжди залишишся в наших серцях, наш “Байкер”. Тримай, друже, стрій у небесному війську, бережи небо над нами. Для мене велика честь, що ми були знайомі», — додав Сергій.

Для рідних, друзів і для всіх нас Михайло Гарбуз назавжди залишиться у спогадах, у добрих справах, у тиші ранків, коли ми дякуємо тим, хто не повернувся, але зберіг Україну. Поховали Героя на Алеї Героїв міського кладовища. Вічна пам’ять і шана Захиснику України!