Знаю цю неймовірну жінку особисто.
Вона з тої категорії людей, що не «томиться» від війни, від самого її початку, з 14 го.
Практично щодня вона в київському госпіталі. Або й в кількох за день, адже в Києві госпіталів чимало.
Одягає, пригощає, підбадьорює. Приносить труси і мʼякі іграшки, смаколики і спортивні костюми… все, що стане в нагоді, зігріє фізично й морально воїнів, хлопців і дівчат, поранених,що перебувають на лікуванні, тих, хто не має, взагалі, чи в якийсь момент, опіки рідних.
Це важко. І фізично, бо це великі обʼєми речей на руки тендітної жінки. І морально. Бо це воєнний госпіталь. І цим все сказано.
Я не знаю, де бере вона сили. Посміхатися, коли хочеться голосити, тягати важкі торби, в спеку, дощ і сніг, своїм ходом, практично щодня…
Віра дарує віру. Що ми їм вдячні, що ми не байдужі, що ми їми пишаємось і підтримуємо не лише, коли вони здорові і нас захищають.
Вона передасть ваше сердечне «дякую» саме тому, хто його заслужив і не втратить дорогою ні промінчика.