Його мрія – повернутися додому з Перемогою!

У кожного з нас є місце, куди завжди хочеться повернутися. Де минуло дитинство, де живуть найдорожчі люди, де знайомі кожна вулиця, кожне дерево, кожен куточок. Саме заради таких місць сьогодні українські Воїни тримають оборону. Саме заради рідного дому вони щодня дивляться в очі небезпеці, не шкодуючи ні сил, ні здоров’я, ні власного життя.

Серед тих, хто мужньо боронить українську землю, – наш земляк Сергій Олексійович Харченко. Чоловік, чия історія є прикладом справжньої любові до Батьківщини, сили духу та незламності.

Сергій Олексійович народився 1975 року в Глухові. Але саме Борзна стала тим місцем, яке назавжди оселилося в його серці. Тут пройшли його дитинство та юність, тут він навчався, дорослішав, мріяв, знаходив друзів, будував свої перші життєві плани. Саме тут, у Борзнянській середній школі, формувався його характер – чесний, працьовитий, відповідальний і сильний.

Після закінчення школи Сергій Олексійович пройшов строкову військову службу, а згодом працював у ЗАТ «Агропромбуд». Та життєва стежина привела його до Запоріжжя, де майже сімнадцять років він сумлінно працював на АТ «Запорізький завод феросплавів». Він жив звичайним життям: працював, створив сім’ю, виховував сина, будував плани на майбутнє. Та війна змінила долі мільйонів українців.

У 2024 році Сергій Харченко без вагань став до лав оборонців України. Він добре розумів: свобода ніколи не дається без боротьби. Кожен день служби – це випробування на витривалість, мужність і людяність. Це відповідальність за побратимів, це боротьба за життя, це віра, що Україна обов’язково переможе.

Його бойовий шлях – це шлях людини, яка не відступає перед труднощами. Шлях Воїна, який чесно й гідно виконує свій обов’язок перед державою та народом. За особисту мужність, самовідданість і відвагу Сергій Олексійович нагороджений високими військовими відзнаками:
– медаллю «За хоробрість в бою»;
– відзнакою Міністра оборони України «За поранення»;
– почесною відзнакою Головнокомандувача Збройних Сил України «Золотий хрест»;
– нагрудним знаком «За доблесть».

За кожною з цих нагород – не просто бойові заслуги. За ними – дні й ночі на передовій, втома, біль, небезпека, побратимська підтримка та складні рішення. Це відзнаки, здобуті не заради слави, а заради України.

Попри всі випробування війни, найбільшою цінністю для Сергія Олексійовича залишається його родина. Він – люблячий чоловік і турботливий батько двадцятирічного сина. Саме думки про найрідніших допомагають вистояти тоді, коли особливо важко.

Під час спілкування Захисник сказав слова, які торкаються самого серця: «Після Перемоги найбільше мрію повернутися у Борзну, обійняти матір, сестру. Тут однокласники, друзі…».

У цих словах – щире бажання людини знову пройти знайомими вулицями, побачити рідні обличчя, відчути тепло материнських обіймів і нарешті жити без звуків війни. Саме такі прості людські мрії сьогодні оберігають українські Воїни для всіх нас.

Борзнянська громада пишається своїми Захисниками. Пишається людьми, які у вирішальний для держави час стали її міцним щитом. Вони – наша сила, наша надія, наша гордість. Їхня мужність назавжди буде вписана в історію України та рідної Борзнянщини.

Щиро дякуємо Сергію Олексійовичу та всім Захисникам і Захисницям за відданість військовій присязі, незламний характер, силу духу, сміливість і самопожертву. Дякуємо за кожен день боротьби, за кожен крок до Перемоги, за можливість жити й працювати на своїй землі.

І щиро віримо, що зовсім скоро настане той день, коли замість звуків сирен українські міста й села наповняться дитячим сміхом під мирним небом, а наших Воїнів зустрічатимуть вдома міцними обіймами найрідніші люди. Віримо, що здійсниться і найзаповітніша мрія Сергія Олексійовича – повернутися до рідної Борзни, пройти знайомими з дитинства вулицями, вклонитися батьківському дому, обійняти матір, сестру, зустрітися з друзями та однокласниками. І на рідній землі його зустрінуть із гордістю, вдячністю та щирою радістю, адже саме такі люди є справжньою опорою України!