Кожна річниця, коли ми згадуємо наших Героїв, боляче б’є в українське серце, торкається душі кожного, хто знає ціну свободи. Бо пам’ять — це не лише спогад. Це вдячність. Це біль, який не минає. Це обов’язок — пам’ятати тих, хто став щитом для України.
Сьогодні ми схиляємо голови у світлій пам’яті нашого земляка, Захисника України Петра Степановича Добошевича.
Він був одним із тих, хто без вагань став на захист рідної землі. З честю виконував свій військовий обов’язок, мужньо долав випробування війни, залишаючись вірним Україні та своєму народові. Його відвага, сила духу й самовідданість назавжди залишаться у пам’яті тих, хто мав честь знати його.
Минають роки, але вони не стирають імен Героїв. Вони залишаються у наших серцях, у молитвах, у синьо-жовтому прапорі, що майорить над вільною українською землею, яку вони боронили.
Нехай світла пам’ять про Петра живе у кожному доброму спогаді, у кожній хвилині мовчання, у кожному серці, яке б’ється за Україну.
Вічна пам’ять і вічна слава Захиснику України.