Будьте обережні, коли вирішуєте допомагати іншим, адже добрий вчинок може дуже швидко знецінитися. Одного разу ви допомогли – і вже люди вважають, що вам це легко, що ви маєте «зайве»: гроші, час, сили чи ресурси. Однак, є пастка: допомога легко може перетворитися на ярмо. Спочатку вам щиро дякують, низько вклоняються. Потім чемно просять, а згодом починають вимагати. Коли ж ви не можете або не маєте змоги допомогти, з вами поводяться так, ніби ви підвели, зрадили, стали винним – наче не віддали борг чи не виплатили зарплату. У їхньому сприйнятті ви – «благодійник», який повинен «постачати» далі. Ваша доброта вже внесена до списку «планових доходів», адже на вас розраховували! Ви ж ніби погодилися бути рятівником, а тепер відмовляєтеся? Отже – винні.

У цьому є ще одна гірка правда: ваша допомога може викликати не вдячність, а заздрість. «Якщо він може дати – значить, у нього є надлишок. Чому йому – більше, а мені – крихти?» Ваша підтримка сприймається не як дар, а як приниження. Коли ж ви кажете: «Вибач, я більше не можу», замість співчуття отримуєте образи та докори. Подібна ситуація траплялася не раз: спочатку щира подяка, потім прохання, далі – вимоги, а наприкінці – гнів і знецінення зробленого. Допомога дуже швидко перетворює помічника на «боржника». Варто лише зупинитися – і з вас зроблять винного.

Тому, перш ніж простягнути руку допомоги, пам’ятайте: після другого чи третього прохання варто замислитися, чи не перетвориться ваша доброта на «пожиттєву службу». Часто від вас чекають не вдячності, а безкінечного обов’язку. І кінець такої історії завжди однаковий: колишній рятівник стає «зрадником».

Добро, зроблене щиро, безкорисливо, не передбачає обов’язку. Воно або цінується, або миттєво знецінюється. І тут ви вже не винні.