Максим мріяв про мирне родинне життя у рідному краї.

🙏 Сьогодні, у день Хрещення України — Русі, наша громада знову у жалобі. На щиті додому повертається наш земляк, житель станції Ярмолинці, відважний воїн і відданий захисник України Курятник Максим Васильович.

Народився Максим 13 лютого 1982 року у Ярмолинцях. З дитинства разом з родиною проживав у частині селища, яка прилягає до місцевої залізниці і називається станція Ярмолинці. Навчався у Новосільський загальноосвітній школі І — ІІІ ступенів (нині Новосільська гімназія імені Андрія Бахтова). По закінченні школи вирішив здобути робітничу професію будівельника — вступив до училища № 7, що у місті Хмельницький. Із задоволенням пізнавав основи будівельної галузі, здобував перший досвід в аудиторіях та виробничих майстернях, робив впевнені кроки у теорії та практиці та мріяв про більше. І мрію свою втілив у реальність — вступив до Кам’янець-Подільського будівельного технікуму. Там відчував себе як риба у воді. Легко читав креслення та створював власні проєкти, вивчав властивості будівельних матеріалів, захопився дизайном.

Отримавши диплом, Максим жив професією. Більше 20 років віддав будівельній справі, втілюючи свої знання та вміння у конкретні роботи. І неважливо, які масштаби — чи велике будівництво, чи ремонт у будинку чи квартирі — усе виконував якісно та надійно, впроваджуючи найновіші технології у власну практику.

24 лютого 2022 року, за словами дружини Оксани, Максим уже стояв у черзі у військкоматі. Мобілізувався, хотів служити в лавах спецпризначенців, але за браком вакансій був розподілений до іншої логістичної частини. Служив спочатку у роті охорони, потім виконував завдання у мобільній вогневій групі, виїжджав на чергування.

У березні 2025 року Максим був переведений в бойову частину та разом із побратимами виконував бойові завдання на Курахівському напрямку.
З рідними спілкувався телефоном. А дружину Оксану попереджав, що невдовзі буде виїзд на бойове завдання і тому деякий час не зможе телефонувати. Дату останньої розмови вона запам’ятала до хвилини — 23 березня 2025 року о 21 год. 29 хвилин. У тій розмові попередив, що на світанку наступного дня виїжджатиме на позиції. Привітав пані Оксану з днем народження, який вона відзначає 24 березня, як завжди, сказав, що дуже кохає і мріє про швидку зустріч. А ще попросив, щоб не хвилювалася, бо зв’язку може не бути близько місяця. У чеканні минали дні, але звістки не було. Спілкувались рідні із командуванням, пересвідчились, що Максим перебуває на бойовому завдані. А 1 травня 2025 року дружині на роботу привезли сповіщення, що Максим наразі знаходиться у статусі зниклого безвісти.

Рідні шукали, чекали, сподівалися, їздили на обміни, спілкувались із представниками усіх можливих державних та міжнародних інституцій, їздили на зустрічі в координаційні штаби. Дружина шукала будь-які ниточки, які б вивели на стежину, що веде до коханого.
Але усі три проведених тести ДНК підтвердили страшну правду. Ця правда відкрилася 1 липня цього року — Максим загинув, захищаючи Україну. Більше року очікування та надії матері, дружини, рідних, друзів… Звичайно, це стало важким ударом для усіх. Але у пам’яті усіх цих людей Максим назавжди залишиться світлим, добрим, працьовитим, товариським, надійним. У багатьох оселях односельчан залишилася праця його рук і розуму. Розповідають, що Максим був емпатом — відчував людей та їхні проблеми, з любов’ю ставився до тварин, а вони, здається, відчували його добре серце. На першому місці у чоловіка були духовність і співчуття, а не матеріальні цінності, він не заздрив і нікому не нав’язував власної думки. Натомість поряд із ним було спокійно і затишно. Так розповідають про воїна дружина, рідні і друзі.

А мрією Максима було життя на природі, в екооселі серед зелені, а також облаштування власної грибної ферми.
Зустрічала рідна Ярмолинеччина воїна Максима рясним дощем. Плакало небо, плакали люди… Незважаючи на погоду, люди сформували прощальну ходу, обабіч дороги ярмолинчани ставали на коліна, вшановуючи пам’ять захисника.

Чин похорону був звершений у храмі Покрови Пресвятої Богородиці ПЦУ селища Ярмолинці. Настоятелю храму, благочинному Ярмолинецького округу ПЦУ о. Миколаю Ковалику співслужили о. Зіновій Маланюк, настоятель храму Пресвятої Тройці Української Греко-Католицької Церкви, о. Петро Міщук, настоятель Римо-Католицького костелу Святих Апостолів Петра і Павла, духовенство ПЦУ.
Чин панахиди та прощання із земляком відбулося і на центральній площі селища.

Від імені Ярмолинецької територіальної громади слова співчуття рідним адресував заступник Ярмолинецького селищного голови Іван Березовський. Підтримати родину прийшли і члени спільноти родин зниклих безвісти і військовополонених, від їх імені виступила координаторка спільноти, депутатка Ярмолинецької селищної ради Наталія Беренда. Приїхав на похорон і бойовий побратим Максима. Виступаючи, він відзначив професіоналізм та надійність воїна.

Звернулась до усіх присутніх мати Героя Зоя Феодосіївна. Вона вклонилася сину за його подвиг, із гіркими материнськими сльозами подякувала найріднішому за захист. А ще жінка подякувала усім, хто прийшов вшанувати пам’ять її сина.
Краплі дощу на живих квітах — як сльози за завчасно обірваним життям. Місцем вічного спочинку воїна стало кладовище у Новому Селі.

Спи спокійно, Герою, у лоні рідної подільської землі. Подяка тобі, шана і вічна пам’ять за жертовність та любов до України.
Щирі співчуття сім’ї, рідним, близьким, знайомим, друзям, бойовим побратимам Максима.
🇺🇦 Герої не вмирають. Вони житимуть у серцях і пам’яті людей.