Минає рік, як серце ятрить біль втрати. Цей біль нестерпний, гіркий й нездоланний. Тарас у думках кожного дня, кожної миті. Розуміємо, як важко родині змиритись з тим, що він більше не прийде. Чи можна зжитись з такою втратою, коли досі чекаєш і сподіваєшся? ✍️Зоряна Довгалюк

«Мамо, будь ласка, не плач, ми з тобою, ми тебе любимо…» – просять сини, але сльози градом ллються з очей Вікторії. Її серце рветься на шматки, і так хочеться закричати на увесь світ від болю в душі.

20 вересня 2025 року минає найважчий рік для родини Боровець. Рік, який назавжди позбавив родину сну та радості. Рік, як родина отримала страшну звістку з фронту – загинув ТАРАС БОРОВЕЦЬ. Цей рік став роком нестерпного болю, розпачу, туги, роком нерозуміння: чому саме він, чому саме Тарас? Він був щирою, доброю та відповідальною людиною. Люблячим чоловіком, батьком та сином. Він був вірною та надійною опорою для своїх рідних.

Минає важкий рік, але час не лікує. З цією біллю доводиться жити щодня. Біль не стає легшим, навпаки – стає ще гострішим та болючішим. Це рана, яка залишиться в серці назавжди, незважаючи ні на що.

Чому ворог позбавляє життя найвідданіших синів України? Бо, напевно, Тарас, як і всі справжні патріоти своєї країни, любив свій край та рідну Україну понад усе. Він не шкодував ні сил, ні життя для миру та спокою у своїй державі. Але навіть через рік важко знайти слова втіхи для його дружини, синів, матері та всіх рідних і близьких.

🕯Вічна слава та шана Воїну – Захиснику ТАРАСУ ІВАНОВИЧУ БОРОВЦЮ!🇺🇦
Живі, поки пам’ятаємо!