Дата: 19.10.2025 09:09

Кількість переглядів: 8

Фото без опису

19 жовтня минають другі роковини із дня загибелі Героя Олександра Григоровича Кудина. Олександр був хоробрим Воїном і, як усі українські Захисники, що пожертвували собою заради порятунку мільйонів, житиме вічно в серцях і пам’яті українського народу. Його подвиг навічно вкарбувався в історію України.

Олександр народився 22 листопада 1986 року в селі Сатанівка у родині Олександри Іванівни та Григорія Микитовича Кудинів. Мав дві старші сестрички, Валентину та Олену, з якими ще змалечку був нерозлучний. Вони піклувалися про нього, а згодом він став їхнім надійним оберегом.

У 1993 році пішов до першого класу Сатанівської школи. Ще зі шкільних років захоплювався написанням віршів та творів. Його світогляд був глибоким, а мислення – значно ширшим за однолітків. Він здавалося, знав відповіді на будь-які запитання, був душею компанії, завжди привітний і готовий прийти на допомогу. Це заслужило йому любов і повагу друзів, багато з яких залишилися поруч із Героєм назавжди. Закінчивши школу у 2004 році, здобув спеціальність водія, розпочавши доросле самостійне життя.

Олександр відзначався працьовитістю та наполегливістю, ніколи не лінувався і не скаржився на життя. Здавалося, йому все вдавалося. Він працював на пилорамі, Уманському пивзаводі, ремонтував автомобілі, трудився у Монастирищенському лісництві, займався ремонтом та будівництвом осель. Багато чого в батьківському домі зроблене його вправними руками.

Молодий, вродливий, з безліччю планів на майбутнє. Його життя було спокійним і розміреним, доки російська орда не вторглася на українську землю. У липні 2022 року, закинувши рюкзак на плечі, попрощавшись із рідними та друзями, він пішов на фронт, пообіцявши повернутись із Перемогою.

Стрілець-снайпер із позивним «Кузьміч», разом із побратимами з 137-го окремого батальйону 35-ї окремої бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Остроградського, понад рік давав гідної відсічі ворогам. Він брав участь у боях на Вугледарському, Херсонському та інших напрямках. Олександр був надійним побратимом, справжнім Воїном, який завжди йшов у бій першим. Товариші по зброї довіряли йому беззастережно, адже знали, що він завжди прикриє, не підведе і не помилиться. У грудні 2022 року, під час чергового бойового завдання, осколок міни влучив у район серця, але, на щастя, його життя врятував бронежилет.

На жаль, 19 жовтня 2023 року дива не сталося. Того дня, під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Кринки Херсонської області, матрос Олександр Кудин загинув. Певний час наш Герой вважався зниклим безвісти. Рідні до останнього вірили, що Олександр знайдеться, наполегливо розшукували його і зрештою знайшли...

Майже через місяць наш Захисник повернувся додому «на щиті». Поховали нескореного Героя з усіма належними Воїну почестями 16 листопада 2023 року на сільському кладовищі у рідній Сатанівці.

Згодом у місті Монастирище, на Алеї Слави Героїв, поряд із усіма загиблими земляками-Захисниками, увіковічено пам'ять Олександра. Указом Президента України №346/2024 від 4 червня 2024 року нашого Героя посмертно нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня. 18 жовтня того ж року в селі Сатанівка, на Алеї пам’яті загиблим Захисникам-односельчанам, було відкрито меморіальну дошку Олександру. Також у 2024 році видано третій випуск книги «Альманах пам’яті Героїв Монастирищини», де зібрано різноманітні фото, відеоматеріали, історії та спогади про Олександра. А 26 серпня цього року нашому Захиснику посмертно присвоєно звання «Почесний громадянин Монастирищенської міської територіальної громади».

Сьогодні, у роковини загибелі хороброго Воїна, вшановуємо святу пам'ять нашого Захисника. Пам'ятаймо подвиг Олександра Кудіна.

Світла пам’ять, честь і шана Олександру Кудину, низький уклін за те, що він захищав рідну Батьківщину і кожного з нас. Його ім'я назавжди в наших серцях.

« повернутися