На війні загинув наш земляк, житель Великої Багачки Сергій Миколайович ГРИЩЕНКО. Рідні та друзі Сергія згадують про нього лише хороше, розповівши про нього на своїх сторінках у Фейсбук: «Наш Сергій — справжній життєлюб. Це голос, який завжди піднімав настрій. Це серце, у якому вистачало тепла для кожного, хто був поруч. Брат, син, батько, чоловік, дядько, друг…
Він ніколи не цурався роботи, та ніколи й не скаржився, що важко. Працював — наполегливо, відпочивав — гучно, жив — на повну. Здавалося, що йому все дається легко, бо він умів смакувати кожну мить життя.
«Ти всім світив, як сто багать,
Всіх переконував, що янголи не сплять...»
Його щирий сміх і добродушні жарти могли розвіяти найпохмуріші хмари. Поруч із Сергієм світ ставав яскравішим. Сергій Грищенко народився і виріс у Великій Багачці — на землі, яку щиро любив і де мав безліч друзів ще зі школи. Коли настав час уперше віддати присягу Батьківщині, він гідно сприйняв обов'язок і пішов служити у прикордонному загоні в Криму. Повернувшись, не шкодував про свій вибір, а дійсно пишався ним. Працював, мріяв, закохався, одружився, згодом розпочав власну справу — все для того, щоб дати коханій дружині й донечці усе, чого вони варті.
Один із давніх філософів мовив: «Зроби своє оточення прекрасним — і кожен вважатиме, що життя поруч із тобою це казка». Такою і була кожна зустріч із нашим Гришанею. Його гумор, відкрита душа й щирість заряджали, ніби сонце після довгої ночі.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, майже всі чоловіки його роду стали на захист України — Полтави, Києва, Великої Багачки, кожного клаптика рідної землі. Сергій не ховався. Одним з перших він став до лав добровольців — гордо, свідомо та без вагань. Навіть у найгарячіших боях він залишався тим самим — світлим, усміхненим, незламним. Замість страшних кадрів війни надсилав рідним веселі фото з військового обіду. Він підтримував побратимів жартами, надихав прикладом, вселяв віру й надію, бо вмів бачити навіть у темряві відблиск життя.
Наприкінці літа 2025 року Сергій загинув, виконуючи бойове завдання на Куп’янському напрямку. Для всієї родини ця звістка стала невимовним болем. У це просто неможливо повірити. Але ми знаємо: він би не хотів, щоб ми плакали. Він би сказав нам усміхнутися — так, як завжди робив сам.
Сергій прожив своє життя, як спалах світла — коротко, але яскраво. Він встиг відчути й зробити стільки, скільки інші не встигають і за сто років. Таким він і залишиться у нашій пам’яті — Героєм, який ішов уперед із посмішкою, який любив людей, дорогу, сонце, кожен новий день. Його душа — з нами, його тепло — у кожному, хто його знав. Не прощаємось, брате, до побачення... Ще зустрінемось в кращім зі світів. Вічна слава й пам’ять Герою — найкращому сину, брату, батьку, чоловіку, дядьку, другу. Ми любимо тебе, Сергію.
Висловлюємо щирі співчуття рідним та друзям Сергія. Про час та місце прощання з Захисником буде повідомлено додатково.