Невже твій погляд був останній?
Учора наче разом йшли.
Ми бачили світанки ранні.
Як сталось так, тебе сьогодні понесли…
Ніколи більше не побачу,
І не відчую погляд твій.
Немає сил та знову плачу,
І зовсім серце без надій…

Війна, що принесла біль та втрати в нашу країну, залишає незабутні сліди в серцях кожного з нас. Втрати, які приносить війна, назавжди залишають шрами, особливо коли ми втрачаємо тих, хто був нам близький та дорогий. Ця стаття присвячена світлій пам’яті Олександра Валерійовича Федоровича, мужнього воїна, справжнього патріота України, який віддав своє життя за свободу та незалежність нашої держави.

04 квітня 2025 року, в сонячний день, земля села Підлісний Мукарів прийняла тіло Олександра. Сльози горя та скорботи просочили землю, але пам’ять про Олександра залишиться назавжди. Він був взірцем мужності, надійності та відданості своїй країні. У пам’яті усіх, хто його знав, Олександр залишиться спокійним, врівноваженим, позитивним та завжди усміхненим.

Смерть Олександра – це велика втрата для його родини, друзів та усіх, хто його знав. Ми ніколи не забудемо його подвиг та його внесок у боротьбу за Україну. Олександр не побачить, як дорослішають його діти, не буде приймати участь у вихованні онуків, але його приклад незламної сили духу та віри в майбутнє України завжди буде з нами. Він назавжди залишиться в наших серцях як справжній Герой.

Щирі співчуття родині та близьким Олександра. Нехай Господь прийме його світлу душу до свого небесного царства. Вічна слава Герою!

🕯🇺🇦